Ухвала суду № 23920917, 07.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 р.Справа № 2а-8934/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмовго провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2011р. по справі № 2а-8934/11/2070

за позовом Приватного підприємства «Редан»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП «Редан», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова по проведенню документальної позапланової перевірки ПП «Редан», щодо підтвердження господарських відносин із платником податків з 01.12.10 р. по 28.02.11 р., на підставі якої був складений акт № 289/18-011 від 24.03.11 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.11 р. по справі № 2а-8934/11/2070 позов був задоволений.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.11 р. по справі № 2а-8934/11/2070 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було прийнято рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Редан»(код ЄДРПОУ 30259193), яке оформлено наказом № 267 від 23.03.11 р. Листом № 4020/10/18-018 від 15.03.11 р. ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було запропоновано керівнику ПП «Редан»надати документи, які підтверджують факт взаємовідносин з ТОВ «Профінтербудсервіс»(код 35275749) за період з 01.04.10 р. по 31.01.11 р.

За результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Редан», щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01.12.10 р. по 28.02.11 р. був складений акт № 289/18-011 від 24.03.11 р., в якому зафіксовані порушення ПП «Редан»вимог: п. 3.1.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 7.3.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які призвели до завищення податкових зобов'язань в сумі 7530602,0 грн., в тому числі: за грудень 2010 р. -1838072,0 грн.; за січень 2011 р. -392141,0 грн.; за лютий 2011 р. -5300389,0 грн.; п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7, п. 10.1 ст. 10, п. 1.3 ст. 1, п. 9.1, п. 9.2, п. 9.3, п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про ПДВ», які спричинили завищення податкового кредиту у сумі 7514338,0 грн., в тому числі: за грудень 2010 р. -1834967,0 грн.; за січень 2011 року у сумі 390 057 грн.; за лютий 2011 р. у -5289314,0 грн.; ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Редан», які як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними «по ланцюгу до вигодонабувача».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що правовідносини з приводу проведення органами ДПС України документальних невиїзних позапланових перевірок унормовані ст. 79 ПК України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст. 77 та ст. 78 цього Кодексу. Відповідно п. 75.1.2 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати всіх передбачених дійсним Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, реєстрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів. Документальна позапланова перевірка не передбачається в плані роботи органу ДПС і проводиться при наявності хоча б однієї з обставин, визначених дійсним Кодексом.

Відповідно п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, що оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податку надається лише у випадку, якщо йому до початку проведення вказаної перевірки вручено під підпис копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу ДПС виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови направлення платнику податків замовленим листом з повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під підпис копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки чи письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки.

Згідно матеріалів справи директор ПП «Редан»направив до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова лист від 16.06.11 р. за вих. № 16/06/1, з якого вбачалося, що ПП «Редан»від підприємства-контрагента, що перебуває на обліку в іншій ДПІ, стало відомо, що нібито стосовно ПП «Редан»за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ДПІ у Комінтернівському районі у березні 2011 р. був складений акт, в якому були визнані нікчемними угоди ПП «Редан» за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р. «по ланцюгу до вигодонабувача», зроблені висновки про завищення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціям з ПДВ за період з грудня 2010 р. по лютий 2011 р.

У зв'язку з тим, що ПП «Редан»не отримувало копії наказу про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, директору підприємства не було надано направлення на перевірку, від підприємства не витребувалися жодні документи або пояснення стосовно предмета перевірки, підприємство не отримувало примірник акту перевірки, позивачем було запропоновано відповідачу надати зазначені документи ПП «Редан».

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 71 КАС України, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень на вимогу суду не надано до матеріалів справи та не пред'явлено у судовому засіданні доказів поштового чи нарочного вручення (надіслання) відповідачу (повноважному представнику відповідача) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки чи письмового повідомлення про дату початку і місце проведення такої перевірки, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах проведення документальної позапланової невиїзної перевірки було здійснено суб'єктом владних повноважень при наявності порушень передбачених законодавством вимог, що свідчить про неправомірність дій відповідача з проведення перевірки.

Окрім того, судом першої інстанції були вивчені та досліджені оспорювані позивачем висновки ДПІ в складеному за результатами перевірки акті перевірки № 289/18-011 від 24.03.11 р., щодо відсутності об'єктів оподаткування позивача у періоді, що перевірявся, та висновки щодо завищення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань за грудень 2010 р., без винесення при цьому податкового повідомлення-рішення.

Досліджуючи ці питання, суд першої інстанції керувався положеннями п. 22.1 ст. 22, ст. 36, п. 37.1 ст. 37, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 ст.198 ПК України, аналогічними нормами Закону України «Про ПДВ»і зробив висновок про те, що у грудні 2010 р., січні та лютому 2011 р. позивач, здійснюючи господарську діяльність, що була пов'язана з виникненням об'єктів оподаткування, виконував податковий обов'язок щодо обчислення, декларування та сплати ПДВ, податкові зобов'язання та податковий кредит у звітних періодах позивач формував та декларував, виходячи із сутності здійснюваних господарських операцій: операцій з придбання товарів, операцій з постачання товарів, операцій з надання/отримання послуг, операцій з імпорту товарів за зовнішньоекономічними контрактами.

Відповідачем не заперечувались надані позивачем до суду відомості, що реєстри виданих/отриманих податкових накладних за звітні періоди долучались позивачем до податкових декларацій з ПДВ, податкові зобов'язання та податковий кредит в розрізі контрагентів відображався позивачем у відповідних додатках до податкових декларацій з ПДВ, суми мита, сплачені позивачем при імпорті товару, вказувались у відповідних рядках податкових декларацій.

В постанові суду першої інстанції зазначено, що відповідно п. 83.1 ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: п. 83.1.1 - документи, визначені цим Кодексом; п. 83.1.2 - податкова інформація; п. 83.1.3 - експертні висновки; п. 83.1.4 - судові рішення; п. 83.1.6 - інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи ДПС. Проте викладені в акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з вищеописаних джерел. Відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух товару, грошових коштів у безготівковій формі, що не заперечувалось представником відповідача, без використання інформації щодо можливої зовнішньоекономічної діяльності позивача, яку б можливо було отримати при координації та взаємодії з митними органами, безпідставно зробив висновок про відсутність в діяльності позивача об'єктів оподаткування ПДВ, що є незаконним.

Крім того суд першої інстанції вказав на те, що відповідно п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток чи від'ємного значення суми ПДВ платника податків, передбачену дійсним Кодексом чи іншим законодавством якщо, зокрема (п. 54.3.2) дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених в його податкових (митних) декларація, уточнюючих розрахунках. Відповідно п. 58.1 ст. 58 ПК України у разі якщо сума грошового зобов'язання платника податку, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно ст. 54 дійсного Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

З урахуванням наведених норм суд першої інстанції зробив висновок про те, що у випадку виявлення відповідачем факту заниження позивачем податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу, як суб'єкта владних повноважень, у спірних правовідносинах закон не передбачає. На наявність у відповідача обов'язку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України № 2518/7/23-4017/89 від 31.01.11 р. «Щодо окремих питань стосовно перевірок», де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма «Р») складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про неправомірність дій відповідача під час проведення оспорюваної перевірки.

Наведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про те, що поданий позов щодо визнання неправомірними дій по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки належить задовольнити, оскільки така перевірка була проведена з недотриманням встановленого законодавством порядку та з перевищенням повноважень відповідача в частині висновків про порушення платником податків приписів ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, про відсутності об'єктів оподаткування та недійсності показників податкових декларацій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.11 р. по справі № 2а-8934/11/2070 прийнята з дотриманням приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.11р. по справі № 2а-8934/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.11р. по справі № 2а-8934/11/2070 за позовом Приватного підприємства «Редан»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій