Постанова № 23919842, 26.04.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/3725/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14-20

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тостолуцька М.М.

при секретарі Перова В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 (м. Макіївка)

до першого відповідача

Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м. Макіївки у Донецькій області (м. Макіївка)

до другого відповідача

Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (м. Донецьк)

про

визнання неправомірними дій Управління пенсійного фонду України Червоногвардійського району м. Макіївки, стягнення з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3 - за довіреністю

від першого відповідача - не з`явився

від другого відповідача - не з`явився

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до відповідачів Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м. Макіївки у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання неправомірними дій Управління пенсійного фонду України Червоногвардійського району м. Макіївки, стягнення з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн.

Представник позивача у судовому засіданні звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить суд стягнути з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн. Просив задовольнити адміністративний позов.

Представник першого відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час а місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи наявні відомості.

Представник другого відповідача у судове засідання не з`явився, 26.04.12р. через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду надав заяву про розгляд справи без участі представника другого відповідача.

Дослідивши важливі для прийняття рішення фактичні обставини та докази на їх підтвердження наявні в матеріалах справи та заслухавши пояснення представників позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до відповідачів Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м. Макіївки у Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання неправомірними дій Управління пенсійного фонду України Червоногвардійського району м. Макіївки, стягнення з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.12р. судом було замінено первинного відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, належним відповідачем - Управлінням Державної казначейської служби України у м. Макіївці Донецької області.

26 квітня 2012 року у судовому засіданні представник позивача звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить суд стягнути з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується. Таким чином, суд приймає уточнення позивачем своїх вимог та розглядає адміністративну справу за позовною заявою, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог.

Позивач в обґрунтування адміністративного позову посилається на те, що він придбав автомобіль марки Citroen DS4 та при реєстрації автомобіля в органах ДАІ позивачем було сплачено збір до пенсійного фонду з відчуження автомобіля в сумі 5 724,99 грн.

Позивач вважає, що сплата пенсійного збору у даному випадку є протиправною, посилаючись на те, що відповідно до п.7 ст.1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Позивач наполягає на тому, що обов`язок зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування покладається саме на осіб лише у випадках відчуження, а не при купівлі автомобіля. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перший відповідач Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському район м. Макіївки у Донецькій області позовні вимоги не визнав вказавши на те, що п.12 Постанови Кабінету Міністрів України Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740 встановлює, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Також перший відповідач, зазначає, що він не може бути належним відповідачем по даній справі. На підставі викладеного, перший відповідач просить суд відмовити у задоволені адміністративного позову.

Другий відповідач відповідно до заперечень №03-11/286 від 17.04.12р. просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що вимога позивача відносно стягнення з Державного бюджету коштів у розмірі 5 724,99 грн. порушує механізм повернення коштів з державного бюджету, та просив суд вважати вимогу позивача про стягнення з Державного бюджету сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн. такою, що порушує механізмом повернення коштів з Державного бюджету України.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САК 602537 позивачем на підставі довідки -рахунку ДПІ 215934 від 20.02.12р. позивачем було придбано автомобіль Citroen DS4.

Відповідно до квитанції №2471.668.5 від 16.03.12р. позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок 3121922470069, код отримувача 37990227, код банку отримувача 834016, призначення платежу «сплата збору при відчужені легкових автомобілів» у розмірі 5 724,99 грн.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктом 7 статтею 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Відповідно до п. 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740, суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року №9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 20.06.11р. за скаргою ОСОБА_4 на незаконну відмову начальника Управління Горлова В.Г., викладену в листі від 01.03.04р. №668/13 в реєстрації приватної нотаріальної діяльності заявника (скаржника) в місті Запоріжжі за зазначеною ним адресою, суд зазначив, що підзаконний акт, що суперечить Закону України, який регулює правовідносини, не може бути застосований органом державної влади при здійснені відповідної дії.

Згідно з ч.2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зазначена суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, вирішується судом з урахуванням вимог частини 4 статті 9 КАС України та правової позиції Верховного Суду України.

Отже, відповідно до Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Таким чином, вимоги вказаного Порядку суперечать Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», який є спеціальним законом щодо визначення порядку справляння збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки встановлюють інший ніж передбачено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» порядок справляння збору, а також визначають у якості платника збору особу, яка придбала автомобіль.

Суд не приймає до уваги твердження другого відповідача про те, що вимога позивача про стягнення з Державного бюджету сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн. порушує механізмом повернення коштів з Державного бюджету України, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 11 КАС України надано право кожній особі, яка звернулась за судовим захистом, розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд. Частина 2 статті 11 КАС України встановлює, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Правила судочинства допускають випадок, коли суд зобов'язаний вийти за межі позовних вимог. Це потрібно, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів. Адміністративний суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Позовними вимога позивача є визнання неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі міста Макіївки у Донецькій області в частині неповернення на користь позивача грошових коштів у розмірі 5 724,99 грн., та стягнення з Держаного бюджету грошових коштів у розмірі 5 724,99 грн. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого порушеного права.

З огляду на зазначене та враховуючи, що розпорядником видатків з Державного бюджету України є Державна казначейська служба України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України сплаченого позивачем збору в розмірі 5 724,99 грн. на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачений згідно з квитанцією №2471.668.5 від 16.03.12р. підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

При цьому, суд зазначає, що ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачені випадки повернення судового збору: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням); 5) закриття провадження у справі. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті - повністю.

Враховуючи, що первині вимоги позивача носили майновий та немайновий характер, позивачем було сплачено судовий збір за різні вимоги, проте під час судового розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги, а саме відмовився від позовної вимоги, що носить немайновий характер.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закон України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Частиною 3 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Статтею 98 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Крім того, судом встановлено, що позивачем судовий збір внесено в більшому розмірі, а саме сума переплати судового збору становить 0,51 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 32,70 грн.

Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. N 1740, ст. ст. 1-3, 7-12, 17, 69-72, 87-98, 122-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м. Макіївки у Донецькій області, Управління Державної казначейської служби України у м. Макіївці Донецької області про стягнення з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору в сумі 5 724,99 грн. - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2) безпідставно сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 5 724,99 грн. згідно з квитанцією №2471.668.5 від 16.03.12р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 107,30 грн.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 32,70 грн.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 26 квітня 2012 року.

Повний текст постанови складений 3 травня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Толстолуцька М.М.