Ухвала суду № 23893550, 19.01.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2012 р.справа № 2а-566/11/0870 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участі секретаря : Сколишева О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Запорізької митниці та Приватного підприємства «Єврокорм» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.04.2011р. у справі № 2а-566/11/0870 за позовом Приватного підприємства «Єврокорм» до відповідачів: про 1.Запорізької митниці 2.Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області визнання нечинним рішення та стягнення коштів,ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Єврокорм»(далі по тексту - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі по тексту суд першої інстанції) із позовом до Запорізької митниці (далі по тексту - відповідач-1), Управління Державного казначейства України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач-2), в якому просить суд визнати нечинним рішення відповідача-1 від 23.12.2010 №112000006/2010/002622/1 про визначення митної вартості товарів та стягнути з державного бюджету на користь позивача зайво сплачені кошти у розмірі 14 870,76грн. (а.с. 3-5).

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-0870/566/11 (а.с. 1).

Позивач, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві, зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки під час митного оформлення товару відповідачу-1 були надані всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Позивач вважає, що відповідач-1 неправомірно застосував метод №6, у зв'язку із чим позивачем були зайво сплачені кошти у розмірі 14 870,76грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.04.2011р. у справі № 2а-566/11/0870 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Запорізької митниці від 23.12.2010 року №112000006/2010/002622/1 про визначення митної вартості товарі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (суддя Калашник Ю.В.) (а.с. 82-84).

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що рішення Запорізької митниці №112000006/2010/002622/1 від 23 грудня 2010 року про визнання митної вартості товарів винесено з порушенням вимог митного законодавства, таким чином позовна вимога щодо визнання дій протиправними та скасування рішення про визначення митної вартості є обґрунтованою.

Відповідач-1 -Запорізька митниця, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подала апеляційну скаргу (а.с. 91-93), в якій просить суд скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.04.11 року в частині, що стосується визнання протиправним та скасування рішення Запорізької митниці про визнання митної вартості.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач по справі - Запорізька митниця вважає, що у неї були всі підстави витребувати додаткові документи і вона на законних підставах визначила митну вартість за шостим методом.

Позивач -Приватне підприємство «Єврокорм», не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції було допущенна неповнота дослідження обставин у справі та застосування неналежних норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18.04.2011 року в справі №2а-0870/566/11 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з державного бюджету зайво сплачених коштів -скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що постанова суду в частині відмови в стягнененні з Держбюджету зайво сплачених коштів не містить мотивів неврахування судом доказів, на які посилався позивач; не містить мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався. Зазначена обставина свідчить про неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

01.12.2011 року на адресу Дніпропетровськогоапеляційного адміністративного суду за вх..№ 231458/11 від відповідача -2 надійшло клопотання в якому останній просить суд розглядати справу за відсутності представника Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області за наявними у справі матеріалами.

Позивач по справі, який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання не з»явився, про причини своєї неявки суд не сповістив, з заявою про розгляд справи за його обов»язковою участю -не звертався.

За таких обставин, з урахуванням думки представника відповідача-1, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності представника позивача та представника відповідача-2 - Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області.

09.12.2011р. на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за вх..№238647\11 від відповідача-1 по справі надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу ПП «Єврокорм», в яких останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, за її необґрунтованістю та залишити постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету надміру сплачених коштів -без змін.

Представник відповідача -1, посилаючись на доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, та на пояснення, надані в судовому засіданні, свої заявлені апеляційні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 18.04.2011 року в частині, що стосується визнання протиправним та скасування рішення Запорізької митниці про визнання митної вартості. Прийняти нову постанову, в якій відмовити позивачу в задоволенні позову повністю. В задоволенні вимог апеляційної скарги ПП «Єврокорм»- відмовити за їх необґрунтованістю.

В судовому засіданні, заслухавши представника відповідача-1, перевіривши доводи апеляційних скарг, кожної окремо, та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ПП «Єврокорм»та Запаорізької митниці не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що згідно довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України \а.с.36\ Приватне підприємство «Єврокорм»є юридичною особою та було зареєстровано виконавчим комітетом Запорізької міської ради 19.02.2009р. \а.с.35\

Відповідач -Запорізька митниця, у відповідності до ст..14 Митного кодексу України є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи. керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та компанією АНИРОЛ Анита Дата укладено контракт від 10.04.2009 №10/04/2009 з відповідними додатковими угодами (далі - Контракт) на поставку рибного борошна кормового (далі - Товар) за ціною 435 Євро за тону. На виконання умов Контракту до позивача надійшло 60 тон Товару.

Позивач звернувся до відповідача-1 з метою митного оформлення Товару та заявив митну вартість 9 370,39 Євро за методом №1 (за ціною угоди).

Для підтвердження митної вартості позивач надав наступні документи:

-контракт і додатки до нього;

-рахунок-проформу;

-банківські платіжні документи;

-довідку про транспорті витрати;

-ВМД №112000010/2010/010589;

-ВМД №112000010/2010/010594;

-ВМД №112000010/2010/010595;

-ДМВ-2 №112000010/2010/010589;

-ДМВ-2 №112000010/2010/010594;

-ДМВ-2 №112000010/2010/010595;

-міжнародна товарно-транспортна накладна СМИ. №024286;

-міжнародна товарно--транспортна накладна СМИ. №024295;

-міжнародна товарно-транспортна накладна СМИ. №034004;

-калькуляцію фірми-виробника Товару, відповідно до якої вартість товару за 1 тону складає 435 Євро;

-лист фірми-виробника Товару, відповідно до якого вартість за 1 тону товару складає 435 Євро;

-висновок про вартісну характеристику Товару спеціалізованої експертної організації ДП «Укрпромзовнішекспертиза»від 23.12.2010 №3867, відповідно до якого вартість Товару у розмірі 435 Євро за 1 тону відповідає рівню ціни виробника.

Згідно матеріалів справи, Відповідач-1 під час митного оформлення витребував у позивача додаткові документи, а саме: -відповідну бухгалтерську документацію - рахунки на випуск товару безпосередньо зі складу виробника та інші документи за власним бажанням декларанта (декларація митної вартості №112000010/2010/010555 від 23.12.2010).

Декларант був ознайомлений зі списком витребуваних документів, про що зроблено відмітку на указаній декларації.

23.12.2010 відповідачем-1 було прийняте рішення №112000006/2010/002622/1 про визначення митної вартості товарів за методом №6, відповідно до якого позивачу визначено митну вартість Товару у розмірі 11 744,00 Євро.

Судом першої інстанції встанвлено, що Позивачем були сплачені всі необхідні податки та збори, згідно визначеної Запорізькою митницею митної вартості Товару, відповідно до митних декларацій №112000010/2010/010589, №112000010/2010/010594, №112000010/2010/010595, при цьому різниця у сплачених податках, ураховуючи заявлену позивачем митну вартість Товару та визначену відповідачем-1 становить - 14 870,76 грн.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній адміністративній справі врегульовано нормами Митного кодексу України та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006р.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів приймає до уваги й ту обставину, що в матеріалах справи міститься висновок ДП "Держзовнішінформ" від 23.12.2010 №3867, відповідно до якого вартість Товару у розмірі 435 Євро за 1 тону відповідає рівню ціни виробника. Вказаний висновок відповідачем, під час винесення спірного рішення врахований не був.

Відповідно до ст.259 Митного кодексу України (надалі -МК України) митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (ч.І ст.260 МК України).

Згідно з ч.І ст.262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до ст.266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: основним методом визначення митної вартості за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначені митної вартості товару не можна використати, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог ст.268 і 269 МК України. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог ст.268 і 269 МК України застосовуються інші методи. При цьому МК України встановлено послідовне використання кожного із зазначених методів. Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Виключення становлять методи 4 і 5, які можна використовувати - якщо неможливо застосувати метод 3 -у будь-якій послідовності на розсуд декларанта (ст.266 МК України). І тільки у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст.273 МК України.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Проте таких консультацій з підприємством позивача Запорізькою митницею

проведено не було, до того ж відсутні будь-які докази про послідовне застосування

відповідачем методів визначення митної вартості товару.

Як вбачається з матеріалів справи, при декларуванні товару позивач визначив його митну вартість виходячи саме з ціни угоди, що підлягала сплаті згідно до умов контракту, специфікацій, виставлених інвойсів та інших документів виробника.

Відповідно до п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем з самого початку було подано всі необхідні та належні документи, які дозволяли визначити митну вартість товару за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1).

Як вбачається з матеріалів справи, Запорізька митниця будь-яких посилань на те, що первісно подані позивачем документи були з недоліками оформлення, не містили істотної інформації, тощо - не вказує.

Пунктом 11 вказаного Порядку № 1776 передбачено, що для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці»декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини. Декларант за власним бажанням подає інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів.

Із змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує позивача надати повний перелік документів відповідно до п.11Порядку. При цьому, саме формулювання вказаної норми - «можуть подаватися», вказує на те, що витребування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Відмовляючи в митному оформленні товару за першим методом, митний орган послався на неподання позивачем усіх додатково витребуваних документів.

Разом із тим, витребувавши перелік документів, передбачених п.11Порядку № 1776, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Митна вартість, визначена згідно з положеннями МК України, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визначеній за методами 1-6 митній вартості, однак при визначенні митної вартості відповідно до цієї статті допускається гнучкість при застосування цих методів. Крім того, для визначення митної вартості за резервним методом митний орган надає декларанту цінову інформацію, що є у його розпорядженні. Як вбачається з матеріалів справи, зазначених дій митниця не виконала.

З дій відповідача-1 та прийнятого рішення не вбачається наявність потреби у відповідача-1 даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товару, у підтвердженні заявленої декларантом митної вартості, наявність виникнення у нього об'єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.

З рішення відповідача-1 про визначення митної вартості товару за шостим методом, також, не вбачається в чому саме полягала неможливість визначення митної вартості за першим методом на підставі документів, поданих позивачем, та чи взагалі була потреба у відповідача-1 самостійно визначати митну вартість за шостим методом. Рішення митного органу не містить жодного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів.

Крім того, у спірному рішенні митницею не вказано якою саме ціновою інформацією ДМСУ та за який період вона керувалася при визначенні митної вартості, чи бралися за основу ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до приписів ст.268, 269 МК України. Відповідачем не враховано, що об'єктивна неможливість подання всіх витребуваних ним документів у зв'язку з їх відсутністю у позивача, не може бути підставою для відмови у визначенні митної вартості товару.

Колегія суддів вважає, що відповідачем-1 було порушено принцип послідовності застосування методів визначення митної вартості, що суперечить ст.266 МК України, яка передбачає, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Колегія суддів, також, звертає увагу на те, що відповідно до п.З ст.З Наказу Державнорї митної служби України від 24.06.2009 року №602, зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 21.07.2009 року за №669/16685 «Про затвердження Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщаються через митний кордон України»(далі - наказ №606) Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів та прийнятті Рішень використовуються такі джерела інформації:

- спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України;

- спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; ,

- інформація, отримана від Державної митної служби України, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів;

- інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару;

- інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити митних органів та/або Державної митної служби України;

- цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між Державною митною службою України та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством.

Відтак база ЄАІС ДМСУ може використовуватись митним органом, як одне з джерел для встановлення митної вартості товарів.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні митного органу , Запорізькою митницею при винесенні оскаржуваного рішення використовувалась лише інформація, що міститься в базі ЄАІС ДМСУ, при цьому в рішенні не зазначено, що митницею досліджувалися інші джерела, які можуть містити необхідну інформацію.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Запорізька митниця, визначаючи митну вартість товару, що ввозиться юридичною особою на митну територію України, повинна керуватись у даному випадку приписами ст. 266 - 273 МК України.

Як свідчать матеріали справи, позивач при митному оформленні товару застосував саме метод 1 визначення

митної вартості товарів, що ввезені на митну територію. При цьому позивач визначив вартість товарів у сумі, яка дорівнює вартості товарів, визначеній умовами контракту, що не суперечить вимогам законодавства та ґрунтується на досліджених судом матеріалах. Однак у спірному випадку Запорізька митниця відразу застосувала метод № 6, не дослідивши у повній мірі усі обставини, які впливали на рівень ціни, заявленої позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, при визначені митної вартості Запорізька митниця керувалась відомостями наявної у митного органу інформації про вартість операцій за попередніми даними, у поданих позивачем вантажно-митних деклараціях.

Разом з тим, відповідачем не враховано висновки ДП «Держзовнішінформ», згідно

яких ДП «Держзовнішінформ» вважає, що контрактна ціна товару відповідає цінам виробника-постачальника.

При цьому, відповідно до Положення про порядок проведення аналізу цін товарів, що імпортуються в Україну, затвердженого спільним Наказом Міністерства економіки України та Державної митної служби України від 01.02.2007 №20/85, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2007 за №305/13572, «Держзовнішінформ»може проводити аналіз цін товарів для визначення митної вартості товарів. Інформація «Держзовнішінформ»має враховуватись в роботі Державною митною службою України, однак, у даному випадку така інформацію митницею не була взята до уваги.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що посилання відповідача у оспорюваному рішенні про визначення митної вартості на підставі ст. 273 МКУ, яке ґрунтується на раніше визначеній вартості за методом №6, є необгрунтованим, у зв'язку з чим вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Запорізької митниці про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) від 23.12.2010р. №112000006/2010/002622/1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.З ст. 2 КАС України суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішення повинен діяти: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням вимог чинного законодавства України та наданням необхідних документів позивачем для визначення митної вартості товару, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття рішення щодо визначення митної вартості товару за методом № 6 (резервний метод), а не надання всіх витребуваних документів декларантом митному органу обумовлено об'єктивними умовами укладення відповідного зовнішньоекономічного контракту, а також їх відсутності у декларанта та не надання їх контрагентом.

Щодо вимог позивача про стягнення з державного бюджету на його користь зайво сплачені кошти в сумі 14 870,76грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вантажні митні декларації відповідають вимогам пункту 1.11. статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181 -III, який діяв на час винесення судом постанови, (далі - Закон 2181) та для його цілей є податковою декларацією.

Згідно із підпунктом 7.3.6 пункту 7.3. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час винесення судом рішення, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Відповідно до п. 4.1.1 статті 4 Закону 2181 платник податків самостійно нараховує суму податкового зобов'язання, крім випадків, передбачених підпунктом "г" п. 4.2.2 п. 4.2, а також п. 4.3 цієї статті.

Пункт 5.1 ст. 5 Закону 2181 містить норму про те, що податкове зобов'язання, самостійно узгоджене платником податків, не може бути оскаржено платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Дані норми законодавства також передбачені і ч.54.2. ст..54 та ч.56.11. ст..56 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що вищезгадане податкове зобов'язання було самостійно нараховане позивачем по справі та визначене згідно з ВМД №112000010/2010/010589 від 23.12.2010р.; №112000010/2010/010594 від 23.12.2010р.; №112000010/2010/010595 від 23.12.2010р. вважаються узгодженими з дня подання цих декларацій до здійснення митного оформлення товару і, відповідно, не можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Крім того, процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у ст.264, ч.4 ст.284 МК України та в міжнародних договорах України, визначає наказ Державної митної служби України від 20.07.2007р. №618 «Про затвердження Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами»(далі - Порядок).

У відповідності до приписів п.1 розділу III Порядку, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

На підставі вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновком суду пршої інстанції стосовно того, що в задоволенні заявлених майнових вимог стосовно стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства України в Запорізькій області, що складає самостійно узгоджене платником податків податкове зобов»язання слід - відмовити.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 18 квітня 201р. необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційних скарги відповідача-1 та позивача, кожної окремо, спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування законної постанови суду, а тому апеляційні скарги, кожну окремо, необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.160,196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької митниці -залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Єврокорм»-залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011р. у справі №2а-566/11/0870 -залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено -03 лютого 2012р.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна