Ухвала суду № 23893469, 17.11.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2011 р.справа № 2а-0870/736/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податків інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року у справі № 2а-0870/736/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів») звернулося з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0000610808/0 від 12.08.2010 р., №0000610808/1 від 03.09.2010р., №0000610808/2 від 15.11.2010р., якими зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки посадових осіб ДПІ щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»в частині визначення податкового кредиту, що призвело до завищення сум бюджетного відшкодування.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року позовні вимоги ВАТ «Запорізький завод феросплавів» задоволено. Постанова суду мотивована не відповідністю висновків посадових осіб ДПІ, які зроблено в Акті перевірки, вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту підприємства.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на порушення вимог судом Закону України «Про податок на додану вартість», в частині визначення підстав та порядку формування платником податкового кредиту. Згідно з апеляційною скаргою, СДПІ вважає протиправним віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачено у передоплаті за товар, без фактичного отримання позивачем такого товару.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Запорізький завод феросплавів»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за травень 2010 року в сумі 28382660 грн., яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалося в кітні 2010 року.

За результатами перевірки складено акт №263/08-08/00186542, в якому зроблено висновок про порушення позивачем пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на 16 905 968,0грн.

Висновки щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ґрунтуються на тому, що Відкритим акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" до складу податкового кредиту віднесені суми податку на додану вартість, що сплачені у складі здійсненої попередньої оплати Відкритому акціонерному товариству "Нікопольський завод феросплавів" за продукцію «коксовий горішок».

В акті перевірки, враховуючи висновки попередніх актів перевірки №211/08-08/00186542 від 16.06.2010р., №258/08-08/00186542 від 30.07.2010р., зазначено, що фактично, відвантаження товару на адресу Відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" від Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" по цій передплаті в перевіряємому періоді не здійснювалося, і в зв'язку з цим, суми податку на додану вартість, що сплачені постачальнику відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають до складу податкового кредиту.

Крім того, в актах попередніх перевірок зазначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття "поставка товарів", яке визначено в п. 1.4. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" та поняття "продаж товарів", яке визначено в п. 1.31. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Господарські зобов'язання у даному випадку укладені без наміру викликати реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі продажу та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування податку на додану вартість, що суперечить законодавчим підставам здійснення господарської діяльності і зумовлює висновок про нікчемність правочину, передбаченого приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України.

На підставі складеного акту СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2010р. №0000610808/0, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 16 905 968,0грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення та СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0000610808/1 від 03.09.2010р., №0000610808/2 від 15.11.2010р.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжя є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Обґрунтовуючи такі висновки, суд першої інстанції вказав на те, що Законом України «Про податок на додану вартість» не встановлено обмежень щодо включення сум ПДВ, які сплачені у попередніх оплатах постачальникам, до складу податкового кредиту та розрахунку бюджетного відшкодування, за умови фактичного отримання таких товарів (послуг).

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з вказаних вище Актів перевірки, позиція податкового органу полягає у тому, що відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Оскільки, на час здійснення передоплати товар не було фактично отримано позивачем, то і суми ПДВ, які сплачені у передоплаті, не можуть включатися до складу податкового кредиту та враховуватися при визначені бюджетного відшкодування.

З такими доводами податкового органу суд апеляційної інстанції не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із пп..7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ, бюджетному відшкодуванню підлягає частина відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, виникнення права на бюджетне відшкодування залежить від правомірності формування платником податкового кредиту.

Згідно із п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими ціль віно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Таким чином, норми Закону України «Про податок на додану вартість»не мають обмежень щодо включення ПДВ, який сплачено у попередніх оплатах постачальникам, до податкового кредиту та при розрахунку бюджетного відшкодування, за умови фактичного отримання таких товарів (послуг).

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних рішень, податковим органом не заперечувалась наявність належним чином оформлених податкових накладних на суму попередньої оплати за товар. Не заперечував податковий орган і фактичне отримання позивачем товарів у наступних податкових періодах, що встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про неправомірність висновків відповідача щодо завищення податкового кредиту та суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, внаслідок включення до податкового кредиту та розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ, які сплачені у попередній оплаті вартості придбаних товарів.

Необґрунтованими суд апеляційної інстанції вважає і висновки СДПІ, які зроблено в Акті перевірки, відносно того, що господарські зобов'язання, у даному випадку, укладені без наміру викликати реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі продажу та з метою безпідставно одержати кошти з державного бюджету шляхом відшкодування податку на додану вартість, що суперечить законодавчим підставам здійснення господарської діяльності і зумовлює висновок про нікчемність правочину, передбаченого приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Встановлені обставини справи, які не спростовано доводами апеляційної скарги, свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", по взаємовідносинам з яким позивачем сформовано податковий кредит та визначено відємне значення у спірних сумах.

Суд першої інстанції вірно вказав на наявність первинних документів, які свідчать про взаємовідносини вказаних субєктів підприємницької діяльності та вказують на реальне настання правових наслідків, які обумовлені договорами поставки. Наявність первинних документів, зміст яких відповідає вимогам ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не заперечувався податковим органом.

Крім цього, судом першої інстанції встановлено як факт сплати ПДВ, у вартості попередньої оплати, так і подальша поставка товарів на адресу позивача, що, як зазначено вище, СДПІ не заперечувала.

Отже, встановлені обставини свідчать про реальність господарських операцій та фактичну поставку товарів, у вартості яких, сплачені спірні суми ПДВ.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено обєктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження обєкту оподаткування, неправомірного отримання бюджетного відшкодування, тобто угоди яка порушує публічний порядок.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року у справі № 2а-0870/736/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк