Постанова № 23893440, 15.11.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2011 р. справа № 2а-3774/10

Дніпропетровський апеляційнийо адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Фермерського господарства «Джон-Дір»

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 р. у справі № 2а-3774/10/1170 за позовом Фермерського господарства «Джон-Дір»до Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и В:

Фермерське господарство «Джон-Дір»звернулося з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.07.2010 року №0000331520/0, яким визначено податкові зобовязання за платежем податок на додану вартість та податкову заставу, накладену Маловисківською міжрайонною державною податковою інспекцією Кіровоградської області на майно позивача. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки перевіряючих осіб щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»в частині формування платником податкового кредиту.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010р. у задоволені позовних вимог відмовлено. Постанова суду мотивована правомірністю висновків податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, що стало підставою для визначення спірних податкових зобовязань.

Не погодившись з постановою суду, ФГ «Джон-Дір», посилаючись на порушення норм матеріального права, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування підприємством податкового кредиту. Отримана податкова накладна від контрагента, враховуючи реальність господарської операції, є підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не зявились, у звязку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Маловисківської МДПІ проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ФГ «Джон-Дір», за результатами якої складено акт №73/1520/34219154 від 19.07.2010 року.

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податку на додану вартість 31333,0грн.

Висновків про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», податковий орган дійшов з огляду на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Бєлєвцов», в якому зроблено висновок про те, що усі правочини, які укладено від імені ТОВ «Бєлєвцов»є нікчемними. З цих підстав, податковий орган не визнав включену позивачем до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 31333,33грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Бєлєвцов».

На підставі акту перевірки, Маловисківською міжрайонною державною податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000331520/0 від 30.07.2010р. року, згідно з яким фермерському господарству «Джон-Дір»було донараховано податок на додану вартість в сумі 31333,33 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції по ПДВ у сумі 15665 грн.

Правомірність та обґрунтованість рішення МДПІ є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування норм Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають підстави та порядок формування платником податкового кредиту.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки ДПІ про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з зазначеним у акті перевірки контрагентом є правомірними.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Бєлєвцов».

Так, встановлені обставини справи свідчать про те, що на запит ДПІ, яка проводила невиїзну (камеральну) перевірку, позивач надав документи по взаємовідносинам з ТОВ «Бєлєвцов».

Вказані документи свідчать про те, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Бєлєвцов»(Виконавець) укладено договір №15/12-9 від 24.12.2009р. Відповідно до п.1.1 Договору Виконавець зобовязаний виконати ремонт сільськогосподарської техніки (комбайн, в кількості 1 шт) строком до 30.12.2009р. П.2.2. Договору визначено вартість послуг по ремонту у розмірі 188 000,00грн., у т.ч. ПДВ.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що сторонами не визначено предмет договору. Предметом договору є надання послуг по ремонту сільськогосподарської техніки, про що прямо зазначено в п.1.1 Договору. Обєктом надання таких послуг є комбайн у кількості 1 шт., що також передбачено умовами Договору.

24.12 2009р. між сторонами складено Акт приймання виконаних робіт, який містить у собі перелік наданих послуг по ремонту комбайна, тобто містить у собі зміст та обсяг господарських операцій, містить у собі печатки юридичних осіб сторін господарського зобовязання, та підписи посадових осіб, які діють від імені цих юридичних осіб. Таким чином, вказаний акт приймання виконаних робіт, визнається судом первинним документом, який свідчить про господарську операцію, оскільки містить у собі необхідні реквізити, які визначено ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність у Україні».

24.12.2009р. ТОВ «Бєлєвцов»виставлено рахунок №15/12 на оплату наданих послуг та видано податкову накладну, відносно складення якої ДПІ зауважень висловлено не було.

На підставі вказаної податкової накладної позивачем віднесено до складу податкового кредиту 31 333,33грн.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про відсутність доказів реальності господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Бєлєвцов»є помилковими.

Крім цього, необґрунтованими вважає суд апеляційної інстанції і посилання суду першої інстанції на відсутність факту оплати позивачем наданих ТОВ «Бєлєвцов»послуг, оскільки вказані обставини не можуть свідчити про правомірність чи неправомірність формування платником податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ по другій події дата отримання податкової накладної, що не суперечить вимогам вказаної норми права.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, та Акт перевірки ТОВ «Бєлєвцов», податковим органом взагалі не досліджувались господарські операції між вказаними контрагентами, не досліджувалась і господарська операція, за наслідками якої позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ. Висновків про завищення позивачем податкового кредиту ДПІ дійшла лише з тих підстав, що в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Бєлєвцов»вказано на нікчемність усіх укладених підприємством правочинів.

Такі підстави для визначення податкових зобовязань суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено обєктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки ТОВ «Бєлєвцов»не наведено, визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність підприємства за місцем своєї реєстрації, не подання звітів до ДПІ та можливі порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо правомірності прийнятого ДПІ податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначені підстави для його прийняття не узгоджуються з вимогами законодавства.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача в частині протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

В той же час, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення заявлених вимог щодо скасування податкової застави, яку застосовано Маловисківською міжрайонною державною податковою інспекцією Кіровоградської області відносно майна позивача. Оскільки податкова застава на активи позивача була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 01.12.2009р. за №9300608, тобто до проведення відповідачем перевірки від 19.07.2010р. та прийняття податкового повідомлення-рішення від 30.07.2010р. №0000331520/0. Таким чином, встановлені судом обставини прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не можуть свідчити про неправомірність дій ДПІ щодо застосування податкової застави.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, як таку, що прийняту з порушенням норма матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Джон-Дір»- задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року у справі №2а-3774/10/1170 - скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов фермерського господарства «Джон-Дір»- задовольнити частково.

Податкове повідомлення-рішення від 30.07.2010р. №0000331520/0, яке прийнято Маловисківською міжрайонною державної податкової інспекції Кіровоградської області визнати протиправним та скасувати.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк