Ухвала суду № 23893428, 10.11.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2011 р.справа № 1170/2а-361/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суду складі:

головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

при секретарі судового засідання: Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року у справі №2а-1170/2а-361/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Креатив Постач»до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Креатив Постач»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2011р. №0000042310 про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій. В обґрунтування позовних вимог, позивач вказував на те, що посилання ДПІ на те, що відсутність фактичної сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентом позивача, позбавляє права позивача на податковий кредит, є необґрунтованим та суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»у частині підстав формування платником податкового кредиту.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року позовні вимоги ТОВ «Креатив Постач»задоволено. Постанова суду мотивована неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту від фактичної сплати продавцем податку на додану вартість до бюджету.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Кіровоградська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту. Згідно з апеляційною скаргою, лише за умови фактичної сплати постачальником ПДВ до бюджету у покупця виникає право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що повноважними особами Кіровоградської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Креатив Постач»з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за серпень-жовтень 2010 року, за результатами якої складено Акт №1/23-10/36978434 від 06.01.2011р.

В акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 460307грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що позивач у серпні 2010 року мав господарські відносини з ТОВ «Сочавський», яке подавало останню звітність як платника податку на додану вартість за квітень 2010 року, свідоцтво платника податків анульоване 31.08.2010р., місцезнаходження підприємства не встановлено. Позивачем віднесено по зазначеному контрагенту до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 222094,27грн.

Крім цього, перевіркою встановлено, що позивач мав взаємовідносини з приватним підприємством «Щедро Ком», яке має стан платника «9 направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Остання звітність ПП була подана за липень 2010 року. ТОВ «Креатин Постач»придбало у зазначено контрагента у вересні 2010 року соняшник на загальну суму 1429275,54грн., у т.ч. ПДВ 238212,59грн., які позивачем віднесено до складу податкового кредиту.

В акті перевірки зазначено, що згідно розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за серпень-вересень 2010 року, зазначеними контрагентами не відображено податкові зобовязання по сумам податку на додану вартість, включених до складу податкового кредиту ТОВ «Креатин Постач»(по виписаним податковим накладним) в складі своїх податкових зобовязань.

В акті перевірки ДПІ зроблено запис про те, що право у покупця виникає на податковий кредит у момент виникнення податкових зобовязань у продавця. Обовязковою підставою включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем 20.01.2011р. було винесено податкове повідомлення рішення №0000042310, яким визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість у сумі 460307,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 115077,00грн.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення про визначення податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте Кіровоградською ОДПІ не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування норм Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають підстави та порядок формування платником податкового кредиту.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідачем, з огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного рішення, не заперечувалась реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сочавський», ПП «Щедро Ком», не заперечувалась і сплата позивачем ПДВ у вартості поставлених товарів, що підтверджено відповідними податковими накладними, відносно складення яких податковим органом зауважень не висловлено.

Натомість, позиція відповідача у спірних правовідносинах полягала у тому, що право у покупця виникає на податковий кредит у момент виникнення податкових зобовязань у продавця, при цьому обовязковою підставою включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Тобто, відповідачем поставлено право позивача на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету його постачальником.

Такі висновки податкового органу колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п.1.3. ст..1 Закону №168/97 ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Необхідно відмітити, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами (чи контрагентами постачальника) податку до бюджету.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем.

Таким чином, відповідно до положень Закону про ПДВ, сума ПДВ, що включена до ціни товару (робіт, послуг) є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету, а отже, право платника на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту, не може бути поставлено в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету підприємствами-постачальниками товару (робіт, послуг).

Крім цього, встановлені обставини справи, які не заперечувались податковим органом, свідчать про те, що контрагенти (постачальники) позивача, які зазначені в Акті перевірки, на час здійснення господарських операцій були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від своїх контрагентів податкові накладні, яка містить у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Будь-яких інших обставин, з яким б ДПІ повязувала порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Акт перевірки не містить.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність висновків ДПІ, які викладено в акті перевірки і відповідно про протиправність податкового повідомлення-рішення, яким визначено спірні суми податкових зобовязань. І такі висновки суду доводами апеляційної скарги відповідача не спростовуються.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року у справі №2а-1170/2а-361/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 14.11.2011р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк