Постанова № 23893383, 27.09.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2011 р. справа № 2а-11559/10/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Новошицькій О.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 дов від 12.09.11

відповідача - ОСОБА_2 дов від 26.04.11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш»ім. Артема

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року

у справі № 2а-11559/10/0470

за позовом відкритого акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш»ім.. Артема»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство «Дніпроважпапірмаш»ім. Артема»звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог (т.2 а.с.5) просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.08.2010 № 0000988811/0 про визнання податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1276425,00 грн. в частині визначеного податкового зобов'язання у розмірі 1275832,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема, щодо завищення податкового кредиту на ІІ півріччя 2007 року -І квартал 2010 року по матеріальним запасам, які використані не у господарській діяльності на загальну суму 118859,36 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (т.2 а.с.142), в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення-рішення від 13.08.2010 № 0000988811/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1276425,00 грн. в частині визначеного податкового зобов'язання у розмірі 1275489,00 грн.

Представник позивача в судовому засідання підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. В судовому засіданні позивачем подані додаткові документи (податкові накладні), які залучені судом в якості додаткових доказів відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, 13.08.2010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000988811/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 1276425,00 грн., із яких 850950,00 грн. -основний платіж, 425475,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для винесення означеного податкового повідомлення-рішення стали висновки, зроблені відповідачем в результаті проведеної планової виїзної перевірки ВАТ «Дніпроважпапірмаш»ім.Артема з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.07 по 31.03.10, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.07 по 31.03.10 (акт перевірки від 02.08.10 № 1762-08-02/1-00218911).

В ході перевірки встановлено заниження підприємством податку на додану вартість за період, що перевірявся, у загальній сумі 850950,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.07.07 по 31.03.10 встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 38271,00 грн. в порушення пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: не включення до складу податкових зобов'язань вартості стружки сталевої та металобрухту, які утворилися внаслідок використання в виробництві придбаної металопродукції та використаних в подальшому в операціях, які звільнені від оподаткування згідно п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 812679,00 грн.

В порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту відповідних звітних (податкових) періодів суми податку на додану вартість в розмірі 567,34 грн. на підставі податкових накладних, які оформлені з порушеннями вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: в січні 2008 року включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 333,34 грн. по податковій накладній ТОВ «Промснаб»№ 10 від 16.01.08, в якій не міститься назва, номенклатура товару; в липні 2009 року - включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 234,00 грн. по податковій накладній ТОВ НПП «Техсервіс»№ 141 від 06.07.09, в якій не міститься назва, номенклатура товару.

В порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством в липні 2008 року безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 3150,00 грн. на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ ТД «Технобудсервіс», які оформлені з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: без зазначення переліку отриманих послуг від ТОВ ТД «Технобудсервіс», опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг). Також встановлено, що податкові накладні видані ТОВ ТД «Технобудсервіс»за фактом виконання робіт у відповідності з укладеним між позивачем та ТОВ ТД «Технобудсервіс»договором від 25.06.07 № 25/ПУ, але при перевірці даних документів встановлено, що фактично ці роботи виконані Дніпропетровською санітарно-епідеміологічною станцією та на бланках даного підприємства.

В порушення пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємство в липні і серпні 2007 року безпідставно включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у загальному розмірі 93,00 грн. з витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що не пов'язані з подальшим використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

В порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємство не зменшило податковий кредит на суму списаних на понаднормативний брак товарно-матеріальних цінностей, які не підлягають подальшому використанню в господарській діяльності підприємства в липні 2009 року, - на суму податку на додану вартість 10965,90 грн. Як зазначено в акті перевірки, при виготовлені готової продукції (барабану № 294) позивачем порушено технологічний процес виготовлення, що призвело до виникнення наднормативного браку (акт на брак від 23.07.09 № 2 на суму 55762 грн.).

В порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством безпідставно завищено податковий кредит в листопаді 2009 року на загальну суму 500,00 грн. по податковій накладній від 01.11.09 № 910, виписаній ТОВ «АгроІнвест», яка на момент перевірки була відсутня.

В порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»позивачем по операціям з ремонту та модернізації основних засобів відповідно до укладених договорів з ТОВ «Техпром М»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 351847,50 грн. (в серпні 2009 року -на суму 26105,10 грн., в вересні 2009 року -на суму 325742,40 грн.) у зв'язку з нікчемністю правочинів, укладених між підприємствами.

В порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»позивачем по операціям з ремонту та модернізації основних засобів відповідно до укладеного договору з ТОВ «Карат»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту в жовтні 2009 року суму податку на додану вартість 326695,81 грн. у зв'язку з нікчемністю правочину, укладеного між підприємствами.

Також встановлено, що в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством завищено суму податкового кредиту на загальну суму 118859,36 грн. по тим матеріальним запасам, які використано не у господарській діяльності у зв'язку з реалізацією продукції за цінами нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, висновки відповідача, зроблені в акті перевірки від 02.08.10 № 1762-08-02/1- 00218911, є правильними.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції.

Оскаржуючи податкове повідомлення-рішення від 13.08.2010 № 0000988811/0, позивач фактично погодився з встановленими відповідачем порушеннями щодо безпідставності включення до складу податкового кредиту в липні і серпні 2007 року суми податку на додану вартість у загальному розмірі 93,00 грн. з витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що не пов'язані з подальшим використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а також в листопаді 2009 року суми податку на додану вартість на загальну суму 500,00 грн. по податковій накладній від 01.11.09 № 910, виписаній ТОВ «АгроІнвест», яка на момент перевірки була відсутня.

Означені вище порушення наявними в матеріалах справи документами не спростовуються, у зв'язку з чим здійснені відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні донарахування податку на додану вартість в загальному розмірі 593,00 грн. (основний платіж) та застування у зв'язку з цим штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 343,00 грн. є правомірним.

Стосовно встановленого відповідачем заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 38271,00 грн. через не включення до складу податкових зобов'язань вартості стружки сталевої та металобрухту, які утворилися внаслідок використання в виробництві придбаної металопродукції та використаних в подальшому в операціях, які звільнені від оподаткування згідно п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача.

Посилання відповідача при включені до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідних податкових (звітних) періодів суми податку на додану вартість з вартості відходів та брухту чорних металів на положення пп.7.4.1, 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими встановлені правила визначення та формування податкового кредиту з сум податку на додану вартість, є безпідставним.

Означені правові норми не регулюють питання оподаткування підприємством операцій з продажу відходів та металобрухту та визначення сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість з таких операцій.

Відповідно до п.11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції на момент здійснення спірних операцій тимчасово до 1 січня 2008 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільнені від оподаткування. Перелік таких товарів із зазначенням кодів згідно з УКТ ЗЕД затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 104.

Не заперечуючи, що операції з продажу відходів та брухту чорних металів тимчасово звільнені від оподаткування, відповідач разом з тим зазначає, з чим погодився суд першої інстанції, що в даному випадку отриманий при придбанні сировини податковий кредит при здійсненні поставки металобрухту не буде компенсований податковими зобов'язаннями, внаслідок чого відбувається порушення основного принципу побудови пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який полягає в тому, що податковий кредит повинен бути обов'язково компенсований відповідними податковими зобов'язаннями (за винятком операцій, оподатковуваних по нульовій ставці).

Проте колегія суддів вважає, що правила оподаткування спірних операцій з продажу відходів та брухту чорних металів в повній мірі врегульовано нормами Закону України «Про податок на додану вартість», наведені відповідачем обставини не є законодавчо встановленими підставами для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість з таких операцій.

Стосовно виявленого факту порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку із включенням сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за податковими накладними, які оформлені з порушеннями вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», колегія суддів вважає висновки відповідача такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає вимоги до оформлення податкової накладної, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені встановлені цим пунктом дані.

Порядок заповнення податкової накладної затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, яким передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (пункт 6); усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (пункт 18).

Пункт 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 165, визначає лише один випадок, коли податкова накладна вважається недійсною, а саме: у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, про які йдеться в акті перевірки (від 16.01.08 №10 на суму ПДВ 333,34 грн. від ТОВ «Промснаб», від 06.07.09 №141 на суму ПДВ 234,00 грн. від ТОВ НПП «Техсервіс») складені належним чином і відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення податкової накладної.

Відсутність в податкових накладних окремих реквізитів, зазначених відповідачем в акті перевірки, не позбавляє дані документи ознак звітних та розрахункових документів.

Відомості, внесені в податкові накладні, відповідають суті правовідносин між позивачем та його контрагентами, умовам укладених ними договорів, змісту первинних документів, на підставі яких виписані ці податкові накладні, дають можливість ідентифікувати контрагентів позивача, перевірити фактичність здійснення здійснюваних позивачем господарських операцій, сплату податку на додану вартість та його сум з цих операцій.

Відповідач в акті перевірки не заперечує виконання господарських операцій, за результатами яких контрагентами позивача виписані означені вище податкові накладні, що стали підставою для включення визначених в них сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

З викладених вище підстав є помилковим також твердження відповідача про оформлення з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкових накладних ТОВ ТД «Технобудсервіс», на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту в липні 2008 року включено суму ПДВ у розмірі 3150,00 грн. (від 13.07.07 №40 на суму ПДВ 400,0 грн., від 03.07.07 №34 на суму ПДВ 1000,0 грн., від 23.07.07 №44 на суму ПДВ 333,33 грн., від 13.08.07 №54 на суму ПДВ 666,67 грн., від 14.11.07 №97 на суму ПДВ 83,33 грн., від 12.03.08 №133 на суму ПДВ 666,67 грн.,) і, як наслідок, порушення підприємством пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного вище Закону.

Перелічені податкові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи, складені належним чином за фактом перерахування грошових коштів за договором № 25/ПУ від 25.06.07, відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення податкової накладної.

Відомості, внесені в ці податкові накладні, в повній мірі відповідають суті правовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ ТД «Технобудсервіс», умовам укладеного між ними договору № 25/ПУ від 25.06.07 на виконання обстеження 24 робочих місць і дачу висновку по поліпшенню умов праці на кожне робоче місце.

Відповідач не заперечуючи проти виконання обумовленого договором обсягу робіт, посилається на те, що фактично ці роботи виконані не стороною за договором, а Дніпропетровською обласною санітарно - епідеміологічною станцією, внаслідок чого вважає вказані вище податкові накладні такими, що не підтверджені фактичним виконанням.

Колегія суддів не погоджується з таким твердженням, оскільки покладення виконання встановленого договором № 25/ПУ від 25.06.07 обов'язку обстеження робочих місць і дачі висновку по поліпшенню умов праці на кожне робоче місце на іншу особу не суперечить положенням ст.528, 838 Цивільного кодексу України. Факт реалізації договору № 25/ПУ від 25.06.07 підтверджений в установленому порядку актом виконаних робіт, складеним сторонами за цим договором.

З огляду на викладене вбачається, що встановлені пп.7.2.6 п.7.2, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»умови, з якими законодавець пов'язує право платника податку на нарахування податкового кредиту відповідних податкових (звітних) періодів, позивачем дотримані.

Стосовно виявленого порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку з не зменшенням в липні 2009 року податкового кредиту на суму податку на додачу вартість в розмірі 10965,90 грн. із списаних на понаднормативний брак товарно-матеріальних цінностей, які не підлягають подальшому використанню в господарській діяльності підприємства, колегія судді вважає за можливе зазначити наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», на який посилається позивач, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

За правилами пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 цього ж Закону у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

В даному випадку відповідач, встановлюючи заниження податку на додану вартість у зв'язку з не зменшенням податкового кредиту на суму списаних на понаднормовий брак товарно-матеріальних цінностей, виходив з того, що ці товарно-матеріальні цінності не підлягають подальшому використанню в господарській діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, при виготовленні готової продукції (барабану №294) позивачем було порушено технологічний процес виготовлення, що призвело до виникнення наднормового браку (акт на брак від 23.07.09 №2 на суму 55762 грн.), витрати на виготовлення барабану списані за рахунок прибутку підприємства, віднесені на валові витрати згідно із пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання відповідача, що утворений в процесі виробництва брак не підлягає подальшому використанню в господарській діяльності підприємства не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вся кількість забракованої продукції (барабан № 294) оприбуткована в якості брухту чорних металів на складі позивача, який (брухт) в подальшому може бути використаний позивачем і привести до виникнення доходу, тобто ще раз взяти участь у господарський діяльності -підприємства.

Крім того, вказана вище продукція вироблена з власної сировини (металобрухту), який в установленому порядку звільнений від оподаткування відповідно пункту 11.44 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Твердження відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, що цей металобрухт утворився в процесі переробки сировини, яка була придбана позивачем з податком на додану вартість, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказана обставина за правилами Закону України «Про податок на додану вартість»не впливає на оподаткування спірної, окремої господарської операції.

Стосовно дотримання вимог чинного законодавства при формуванні податкового кредиту з операцій в результаті реалізації укладених позивачем угод з ТОВ «Техпром М»та ТОВ «Карат»колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивачем з ТОВ «Техпром М»(виконавець) укладено договори: від 03.07.09 №110 про організацію робіт по капітальному ремонту бігунів змішуючих вертикально обертаючимися катками мод. 1А18. Вартість організації робіт, послуг та матеріалів для проведення ремонту по договору складає 156 630,6 грн., в т.ч. ПДВ - 26105,1 грн.;

від 10.08.09 №130 на організацію роботи по ремонту важкого токарного станка мод.1М675 в МСІДІ. Вартість організації робіт, послуг та матеріалів для проведення ремонту по договору складає 941 233,20 грн., в т.ч. ПДВ - 156 872,20 грн.;

від 31.08.09 №132 на організацію роботи по ремонту ливневої каналізації цехів заводу та ремонту крівлі. Вартість організації робіт, послуг та матеріалів для проведення ремонту по договору складає 1 013 221,21 грн., в т.ч. ПДВ - 168 870,20 грн.

Виконання робіт за вказаними договорами оформлено відповідними актами виконаних робіт.

Також позивачем з ТОВ «Карат»(виконавець) укладено договір від 14.08.09 №137 на організацію роботи по демонтажу металевих конструкцій та бетонних конструкцій і фарбуванню естакади. Вартість організації робіт, послуг та матеріалів для проведення ремонту по договору складає 1 960 174,87 грн., в т.ч. ПДВ - 326695,81 грн.

Виконання робіт оформлено 17.10.09 актом виконаних робіт.

Операції з виконання обумовлений вказаними договорами робіт відображені в бухгалтерському та податковому обліку відповідних податкових (звітних) періодів в повному обсязі у складі валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі складених в підтвердження здійснення цих операцій складених первинних документів, податкових накладних.

Встановлюючи факт завищення податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям за вказаними договорами з ТОВ «Техпром М» на загальну суму податку на додану вартість 351847,50 грн. з вартості виконаних робіт, по операціях з ТОВ «Карат»на загальну суму податку на додану вартість 326695,81 грн. з вартості виконаних робіт, відповідач виходив з нікчемності укладених між підприємствами означених вище господарських договорів.

Проте, з огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає такий висновок відповідача помилковим.

Як зазначено в акті перевірки, виконання робіт між позивачем та його контрагентами оформлено в довільній формі, у зв'язку з чим відповідач в акті перевірки зазначив, що в актах виконаних робіт не відображено, що виконання ремонтних робіт проводилось із залученням сторонніх організацій.

Приймання закінчених робіт з ремонту і поліпшення основних засобів (модернізації, добудови, реконструкції тощо) має оформлятися Актом приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (типова форма № 03-2), форма якого затверджена наказом Мінстату України від 29.12.95 № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку».

Але згідно вказаному Наказу акт підписується головним бухгалтером та затверджується керівником підприємства, організації чи особами, на те уповноваженими. Якщо ремонт, реконструкцію або модернізацію виконує стороннє підприємство, акт складають у двох примірниках. Другий примірник передають підприємству, що виконує ремонт, реконструкцію, модернізацію.

Тобто жодної вказівки, що в акті має бути про залучення сторонніх організацій, вказаний вище нормативний документ, або будь-які інші нормативні документи, що регулюють вказані правовідносин, не містять.

Подані позивачем на підтвердження факту виконання цих договорів акти виконаних робіт мають необхідні реквізити, відповідають вимогам первинних документів в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують здійснення позивачем господарської операції в межах власної підприємницької діяльності і є підставою для відображення відповідних операцій в бухгалтерському та податковому обліку.

Залучення інших осіб до виконання обумовлених переліченими договорами робіт нормам Цивільного кодексу України (ст.528, 838 ЦК України), Господарського кодексу України (ст.194 ГК України), умовах договорів не суперечить.

Обставини, викладені відповідачем в акті перевірки на підтвердження нікчемності вказаних договорів, фактично вказують на ознаки фіктивного правочину, а саме: неможливість реального здійснення діяльності з організації ремонтних робіт на підприємства ВАТ «Дніпроважпапірмаш», відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, тобто відсутність наміру у виконавців за договорами, в тому числі, залученими контрагентами позивача, створення правових наслідків правочинів по взаємовідносинах з позивачем.

За висновком відповідача в акті перевірки, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

В якості підстави для визнання правочину нікчемним (ч.2 ст.215 ЦК України) відповідач зазначає ст.228 Цивільного кодексу України, проте докази, які свідчать про умисел сторін на вчинення договорів з метою, що порушує інтереси держави та суспільства, зокрема, умисне ухилення від сплати податків, відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що зазначає відповідач, за визначенням ст.234 Цивільного кодексу України є фіктивним. Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

На момент вирішення справи судом першої інстанції, апеляційним судом факт фіктивності укладених позивачем договорів в установленому порядку не визнаний.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що визнаючи вказані вище правочини нікчемними, відповідач не враховує того, що в будь-якому випадку нікчемний правочин за своєю суттю є недійсним, а встановлені ст.216 ЦК України правила передбачають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Визнання недійсним договору є підставою для застосування наслідків, передбачених ст.216 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зазначене, в свою чергу, має наслідком необхідність застосування, правил, встановлених, зокрема, п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», якими передбачено здійснення коригування, відповідно, податкового кредиту з податку на додану вартість у тому звітному періоді, коли сталася зміна суми компенсації вартості отриманого товару.

Законодавством з питань оподаткування не визначено, що раніше подані платником податку відповідно до закону податкові декларації та визначені відповідно до закону в них податкові зобов'язання вважаються такими, що втратили юридичну силу чи є недостовірними внаслідок визнання окремих договорів недійсними. Визнання недійсним господарського зобов'язання не є тією подією, яка в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»є підставою для здійснення відповідного коригування податкового кредиту з податку на додану вартість і яка свідчить про зміну суми компенсації вартості отриманого товару.

З огляду на викладене, колегія суддів вваж є помилковим твердження суду першої інстанції про правомірність висновків відповідача про взаємний зв'язок у разі визнання правочину недійсним (нікчемним) між зміною у юридичному статусі господарських операцій та наслідками у відображенні в податковому обліку в частині зменшення в даному випадку податкового кредиту з ПДВ.

В частині встановленого актом перевірки заниження податку на додану вартість за рахунок завищення податкового кредиту по тим матеріальним запасам, які використано не у господарській діяльності, на загальну суму 118859,36 грн., у зв'язку з реалізацією продукції за цінами, що є нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції, колегія суддів також вважає помилковим висновок відповідача.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За нормою пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 того ж закону, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Відповідно до п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Виходячи з аналізу наведених норм, витрати платника податку на прибуток включаються до складу валових, якщо вони пов'язані з веденням виробництва та подальшим використанням у власній господарській діяльності підприємства.

За визначенням п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у випадку, коли безпосередня участь такої особи у організації такої діяльності є постійною та істотною.

Тобто дана норма визначає господарську діяльність не як діяльність з одержання доходів, а як діяльність, що направлена на отримання доходу від господарських операцій.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За змістом ст.189 Господарського кодексу України підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно чи на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством України, по державним цінам і тарифам.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Виходячи з наявний в матеріалах справи документів, вбачається, що за період, що перевірявся, підприємство реалізовувало продукцію за цінами, які не підлягають державному врегулюванню, порушення з боку позивача при формуванні договірної ціни товару не вбачаються.

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

В ході проведення перевірки та встановлення факту продажу товару за ціною, нижчою за його собівартість, відповідач не з'ясував та не врахував підстави, за яких підприємство змушено було реалізовувати продукцію за такою ціною, не встановив наявності у підприємства умислу на здійснення збиткових операцій з метою заниження об'єкту оподаткування.

Твердження відповідача, що частина матеріалів використана позивачем не у власній господарській діяльності, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки всі визначені відповідачем матеріали використані позивачем в процесі виготовлення продукції, яку в подальшому реалізовано, що відповідає статутній діяльності підприємства.

Відсутність прибутку в ході реалізації продукції за цінами, нижчими її собівартості, у зв'язку із змінами кон'юнктури ринку підпадає під власний ризик позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином з врахуванням об'єктивно обумовлених причин реалізації позивачем продукції за цінами з перевищенням фактичної собівартості та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб'єктом підприємницької діяльності ціни товару, що випливає із положень ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», здійснення позивачем спірних операцій підпадає під визначення господарської діяльності в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та діяльності, направленої на отримання доходу. Твердження відповідача з цього приводу, що вказані операції направлені на заниження своїх податкових зобов'язань, зокрема, з податку на додану вартість, в установленому порядку не доведені, фактичним обставинам справи не відповідають.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, неправильно застосував норми матеріального справа, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, а саме: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.08.2010 № 0000988811/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1276425,00 грн. в частині визначеного податкового зобов'язання у розмірі 1275489,00 грн. (850357,00 грн. -основний платіж, 425132,00 -штрафні (фінансові) санкції).

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш»ім. Артема»задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.11 у справі № 2а-11559/10/0470 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.08.2010 № 0000988811/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 1276425,00 грн. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 1275489,00 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко