Ухвала суду № 23893381, 25.10.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р.справа № 2а-6081/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року у справі №2а-6081/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Дніпроенергосталь»до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Дніпроенергосталь»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 року №0000592301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки податкового органу щодо відсутності у платника права на бюджетне відшкодування, у звязку з не підтвердженням податковим органом фактичної сплати ПДВ до бюджету постачальниками товарів по ланцюгу до виробника.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року позовні вимоги ТОВ науково-виробничого підприємства «Дніпроенергосталь»задоволено. Постанова суду мотивована неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування від фактичної сплати постачальниками покупця податку на додану вартість до бюджету.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Заводському районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту і набуття платником податку права на бюджетне відшкодування. Згідно з апеляційною скаргою, лише за умови фактичної сплати усіма постачальниками по ланцюгу ПДВ до бюджету у покупця виникає право на бюджетне відшкодування.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пославшись обставини, які викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказуючи на те, що Законом України «Про податок на додану вартість»не поставлено право платника на бюджетне відшкодування в залежність від декларування податкових зобовязань та фактичної сплати ПДВ до бюджетами постачальниками товарів.

Прокурор у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що посадовими особами ДПІ у Заводському районі у період з 22-29.06.2010 проведено перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установах банку за період з січня 2009 року по жовтень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2008 по 30.09.2009 року, за результатами перевірки складено акт від 02.07.2010 №1114/23-023/23881078.

В Акті перевірки вказаного на порушення позивачем вимог п.1.3, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон №168/97), п.8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 №244, п.5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 (у редакції наказу від 15.06.2005 №213), в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за період січень-жовтень 2009 року на загальну суму 1 738 562,21грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що позивачем завищено суми бюджетного відшкодування по операціям з придбання товарів від постачальників, якими не задекларовано податкові зобовязання, не знаходяться за місцем реєстрації.

З огляду на акт перевірки, податковим органом поставлено право позивача на бюджетне відшкодування в залежність від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету його постачальниками по ланцюгу. Така позиція ДПІ обґрунтована посиланням на п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідно до якого, на думку ДПІ, відшкодуванню підлягають лише суми, які фактично були сплачені до бюджету постачальниками товару (робіт, послуг). Тобто, право платника на бюджетне відшкодування залежить від належного виконання своїх обовязків, у тому числі сплата податку до бюджету, постачальниками товарів по ланцюгу до виробника і у разі не встановлення податковим органом фактичної сплати податку до бюджету всіма постачальниками по ланцюгу, покупець не набуває права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, сплачених у вартості поставленого товару.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010р. №0000592301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 738 562,21грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнятті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Рішення суду першої інстанції обґрунтоване неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування від фактичної сплати постачальниками покупця податку на додану вартість до бюджету.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу того, чи виникає у платника податку право на бюджетне відшкодування у разі не підтвердження сплати ПДВ до бюджету постачальниками такого платника по ланцюгу.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначалося, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виникнення права на бюджетне відшкодування залежить від правомірності формування платником податкового кредиту.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідачем, з огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття спірного рішення, не заперечувалась фактична поставка позивачу товарів, не заперечувалась і сплата позивачем ПДВ у вартості поставлених товарів, що підтверджено відповідними податковими накладними, відносно складення яких податковим органом зауважень не висловлено, не заперечувалось і фактичне використання поставленого товару у власній господарській діяльності позивача.

Крім цього, реальність господарських операцій між позивачем та його основними постачальниками у перевіряємому періоді, підтверджена відповідними первинними документами, відносно складення яких, в Акті перевірки, податковим органом зауважень висловлено не було.

Натомість, позиція відповідача у спірних правовідносинах полягала у тому, що право у покупця на бюджетне відшкодування залежить від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету постачальниками товарів (робіт, послуг) по ланцюгу до виробника.

Згідно з Актом перевірки, відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлена розбіжність між задекларованим позивачем податкового кредиту та задекларованими податковими зобовязаннями з ПДВ постачальниками позивача по ланцюгу. Підтвердити природу походження поставлених на ТОВ «НВП Дніпроенергосталь»товарно-матеріальних цінностей не можливо, з огляду на неможливість проведення перевірки постачальників по ланцюгу (відсутність за місцем реєстрації, порушені справи про банкрутство, ліквідовані). Сплата податку на додану вартість по ланцюгу постачання відсутня, у звязку з недекларуванням податкових зобовязань підприємствами-контрагентами.

Зазначені в Акті перевірки обставини і стали підставою для висновків ДПІ щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суми бюджетного відшкодування.

Такі висновки податкового органу колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п.1.3. ст..1 Закону №168/97 ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Необхідно відмітити, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами (чи контрагентами постачальника) податку до бюджету.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем і виникнення права на бюджетне відшкодування.

Таким чином, відповідно до положень Закону про ПДВ, сума ПДВ, що включена до ціни товару (робіт, послуг) є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету, а отже, право платника на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту і як наслідок право на бюджетне відшкодування, не може бути поставлено в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету підприємствами-постачальниками товару (робіт, послуг).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Встановлені обставини справи, які не заперечувались податковим органом, свідчать про те, що контрагенти (постачальники) позивача, які зазначені в Акті перевірки, на час здійснення господарських операцій були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пп..7.2.6 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від своїх контрагентів податкові накладні, яка містить у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Будь-яких інших обставин, з яким б ДПІ повязувала порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Акт перевірки не містить.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність висновків ДПІ, які викладено в акті перевірки і відповідно про протиправність податкового повідомлення-рішення, якими зменшено суми бюджетного відшкодування. І такі висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовуються.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року по справі №2а-6081/10/0870 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 28.10.2011р..)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк