Ухвала суду № 23890929, 03.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2012 року м. Київ К-25911/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Степашко О.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Юність»(далі -Товариство)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010

у справі № 2а-27065/09/1270

за позовом прокурора м. Краснодона в інтересах держави в особі Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області (далі -Краснодонська ОДПІ)

до Товариства

про стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010, позов задоволено; звернуто стягнення на активи Товариства в рахунок погашення його податкового боргу з податку з доходу фізичних осіб у сумі 56450,46 грн. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що невиконання платником обов'язку зі сплати узгодженої суми податкового зобов'язання є підставою для примусового стягнення активів такого платника в рахунок погашення його податкового боргу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Основним мотивом касаційної скарги зазначено ігнорування судами факту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів Товариства у зв'язку з порушенням провадження у справі про його банкрутство, що виключає можливість звернення стягнення на активи відповідача.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у довідці від 31.08.2009 № 1542/23-14312766, складеної за наслідками проведення працівниками Краснодонської ОДПІ планової виїзної документальної перевірки Товариства щодо правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб та податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, зафіксовано факт неповного перерахування Товариством до бюджету податку з доходів фізичних осіб, наслідком чого стало виникнення у відповідача заборгованості з названого податку в оспорюваній сумі. Наявність цього боргу також підтверджується і актом звірки податкового боргу від 02.09.2009, підписаним учасниками спору та скріпленим їхніми печатками.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

В силу вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 цієї ж статті Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Оскільки, як встановили суди, податкове зобов'язання в оспорюваній сумі не було самостійно сплачено відповідачем у законодавчо встановлені строки, то в силу прямого припису підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зазначена сума визнається податковим боргом платника.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Посилання скаржника на неможливість стягнення вказаної суми боргу з огляду на те, що ухвалою господарського суду Луганської області від 07.11.2005 було порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з одночасним введенням мораторію на задоволення вимог його кредиторів, не спростовують наведених висновків попередніх інстанцій.

Адже, дійсно, відповідно до частини четвертої статті 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання, зокрема грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак наведений припис Закону слід застосувати з урахуванням правового змісту мораторію, визначеного у статті 1 цього Закону як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Аналіз зазначених норм права є підставою для висновку про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Таким чином, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, тоді як поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

А відтак з огляду на дату виникнення податкового зобов'язання Товариства з податку з доходів фізичних осіб в оспорюваній сумі (а саме - 01.03.2007) вказана заборгованість є поточною як така, що виникла після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача, а тому спірний борг не підпадає під дію мораторію.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно обґрунтованості позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Юність»відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08.12.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2010 у справі № 2а-27065/09/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак О.І. Степашко