Ухвала суду № 23890838, 12.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2012 року м. Київ К-42384/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Федорова М.О.,

Острович С.Е.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Господарського суду Донецької області від 11 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року

у справі № 29/366а

за позовом Приватного підприємства «Албір»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Албір»звернулось до суду з позовом про визнання податкових повідомлень-рішень, згідно яких підприємству визначено податкове зобов'язання у розмірі 138228 грн. (з урахуванням штрафних санкцій) та зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі -197958 грн за червень 2006 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року, позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної податкової інспекції № 0000052344/0 та № 0000102344/0 від 08.09.2006.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем п.1.14 ст.1, п.6.2. п.6.5 ст.6. п.п.7.7.1. п.п.7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого встановлено завищення заявленої суми бюджетною відшкодування в розмірі 197958,00 грн. Зазначені висновки відображені відповідачем у акті від 30.08.2006 №1401/23-711/31317706. На підставі висновків акту перевірки, відповідачем складено та направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення

від 08.09.2006 № 0000052344/0 та податкове повідомлення-рішення від 08.09.2006 № 0000102344/0, яким нараховано суму бюджетного відшкодування.

Одночасно судами встановлено, що Приватним підприємством «Албір»на підставі кладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування на підставі договорів доручення від 04.11.2003 № 19-07/02, за червень 2006 року були надані Московському представництву фірми «Юні ферт Інтернасіональ»(Ліван) послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів.

Рішення судів попередніх інстанцій, про задоволення позовних вимог, мотивовано тим, що позивач здійснював супутні послуги по перевантаженню товарів нерезидента на підставі договорів на проведення робіт державним підприємством «Маріупольський морський торговий порт»та ТОВ «СРЗ»м.Мапріуполь і суми винагороди за ці послуги відповідно до п. 1.14 ст. 1 та п.6.2 ст.6 Закону України «Про додану вартість»включені в загальну митну вартість експортованих товарів, що давало право позивачеві на застосування нульової ставки ПДВ на ці суми послуг.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на наступне.

Згідно п.6ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг, ставка податку становить 0% до бази оподаткування.

Позивач надавав послуги, супутні експорту товарів і на законних підставах застосував нульову ставку оподаткування. Відповідно до п.1.14ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»супутні послуги - це послуги , вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортується або імпортується. До митної вартості товарів відповідно до ст. 274 Митного кодексу України включається фактичні витраті, якщо вони не були раніше до неї включені: на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України, комісійні та брокерські винагороди. Те, що позивач здійснював транспортно - експедиційні послуги, підтверджується матеріалами справи.

Також, приватним підприємством від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів було укладено з підприємством -резидентом України договори про надання послуг з навантаження, перевантаження товарів , що є комісійною діяльністю. Транспортно-експедиційна діяльність -це підприємницька діяльність із надання транспортно - експедиторських послуг з організації та забезпеченні перевезень експортних , імпортних , транзитних або інших вантажів.

Позивач таку діяльність здійснив шляхом укладання договорів з іншими підприємствами-резидентами, які за кошти позивача здійснили фактично транспортування вантажів .

Такі послуги є супутніми експорту і вартість їх включена до складу митної вартості , зазначеної в вантажно-митних деклараціях експортера товарів і тому платник податків має право на застосування нульової ставки по податку на додану вартість.

Посилання відповідача на те, що позивач не був безпосередньо експортером товару , що послуги надавались на митній території України і тому не мав права на застосування нульової ставки не можуть бути взяти до уваги. Законом не обмежені особи , які можуть бути експортерами супутніх послуг, у тому числі і експедитори, яким був в даних правовідносинах позивач., який виконував свої зобов'язання за зовнішньоекономічними контрактами з нерезидентами. Місцем поставки послуг у даному випадку є територія України, але споживаються ці послуги там, де споживається товар , фактично за межами України.

Судова колегія встановила, що судом першої інстанції всебічно і повно перевірені і встановлені обставини справи, обґрунтованість формування позивачем податку на додану вартість та бюджетного відшкодування.

Таким чином, касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя відхилити, постанову Господарського суду Донецької області від 11 березня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.О. Федоров

С.Е. Острович

Т.М. Шипуліна

Суддя М.О. Федоров