Ухвала суду № 23890823, 24.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/6207/12

К/9991/5650/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та Прокуратури Миколаївської області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року

у справі № 2а-5456/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві,

за участю Прокуратури Миколаївської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»(далі -позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі -відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00001640/0 від 17 серпня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ СП «Нібулон» судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач та прокуратура оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та Прокуратура Миколаївської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року та прийняти нове рішення -про відмову в задоволенні позову повністю.

В запереченні на касаційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ СП «Нібулон»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з рядом контрагентів по звітним деклараціям з податку на додану вартість за червень 2008 року -травень 2010 року, за результатами якої складено акт № 842/40/14291113 від 16 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00001640/0 від 17 серпня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 50 753 597,07 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість згідно договорів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Урожай», Приватним підприємством «Нікютас», Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ «Локі-МБК», Товариством з обмеженою відповідальністю «Золотой колос НК», Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3, Товариством з обмеженою відповідальністю «Холес Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «АгротрансУкраїна», Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4, Приватним підприємством «Ространсагро», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Трансфер», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Вікторія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Демаін-Лагро»(до 25 вересня 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Маін-Агро»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агроінтер», Товариством з обмеженою відповідальністю «Круиз Агро», Товариством з обмеженою відповідальністю ЗК «Флорида-М», Приватним підприємством «Агрофортуна», Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаїв-Будконсультсервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металгруп-М», з огляду на їх нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено у зв'язку з неможливістю реального здійснення зазначеними юридичними особами вказаних операцій з урахуванням часу, кількості працівників на підприємстві, тобто відсутністю необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано копії договорів поставки з додатками, накладні та видаткові накладні, витяги з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, товарно транспортні накладні, накладні на маршрут або групу вагонів, договори складського зберігання зерна та надання послуг по роботі з сільськогосподарською продукцією, складські квитанції на зерно, рахунки та рахунки-фактури, платіжні доручення.

В свою чергу, як встановлено судами, реальність переміщення сільськогосподарської продукції від контрагентів до позивача, а також її подальша реалізація на експорт підтверджуються дорученнями на відвантаження експортних вантажів, коносаментами, вантажними митними деклараціями, зовнішньоекономічними контрактами, біржовими контрактами, посвідченнями про реєстрацію біржових контрактів, здавальними актами.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що по кожному періоду, в якому у позивача виникало право на бюджетне відшкодування, відповідачем проведено позапланові виїзні перевірки ТОВ СП «НІБУЛОН»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок, за результатами яких складено відповідні акти.

При проведенні вищезазначених перевірок повною мірою досліджувались всі первинні документи по взаєморозрахункам позивача з першими постачальниками-контрагентами та не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В свою чергу, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Таким чином, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно з Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, що чинне не час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість або сплату податку на додану вартість до бюджету іншими платниками податків.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та Прокуратури Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко