Ухвала суду № 23890789, 24.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2012 року м. Київ К-12053/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року

у справі № 2-а-13399/08

за позовом Державного підприємства «Сніжнеантрацит»

до Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року, позов Державного підприємства «Сніжнеантрацит»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області (далі - відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 000221154/0 від 13 червня 2008 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ДП «Сніжнеантрацит»витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2008 роки, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Сніжнеантрацит»з питання своєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, нарахованих 03 березня 2008 року та сплачених за період з 07 травня 2008 року по 28 травня 2008 року, податку на прибуток за період з 04 січня 2008 року по 20 травня 2008 року, збору на геологорозвідувальні роботи за період з 19 лютого 2007 року по 27 травня 2008 року, збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 19 лютого 2008 року по 23 квітня 2008 року та плати за землю за період з 04 січня 2007 року по 06 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 438/15-31906124 від 10 червня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000221154/0 від 13 червня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 80 077,58 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», сплачено поточні податкові зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 892 «Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості»(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2002 року № 270 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 892»; далі -Постанова № 892).

Однак, відповідачем сплачені позивачем суми спрямовано в рахунок оплати податкових зобов'язань інших податкових періодів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання -зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону № 2181-III податковий борг (недоїмка) -податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 7-1 Постанови № 892 суми податку на додану вартість, отримані від споживачів за поставлену вугільну продукцію, підприємства вугільної промисловості перераховують не пізніше наступного операційного дня на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий у відповідній установі банку, для розрахунків з податку на додану вартість. У міру надходження коштів на зазначений поточний рахунок платник податку спрямовує їх на сплату податку на додану вартість в державний бюджет і на поточні розрахунки з постачальниками за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, та з іншими кредиторами, визначеними пропорційно частці сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, належних до сплати в державний бюджет, та сум податку, належних до сплати постачальникам, за підсумками місяця, що передує місяцю, в якому проводився такий розподіл.

Під час проведення розрахунків з податку на додану вартість з постачальниками та іншими кредиторами за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, в платіжному документі у графі «Призначення платежу»платник податку робить такий запис: «Кошти для розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2002 року № 270». Зазначені кошти перераховуються на відкритий кожному такому постачальнику (іншому кредитору) рахунок у відповідній установі банку.

Під час здійснення платежу в оплату вартості товарів (робіт, послуг) у платіжному документі робиться така відмітка: «Платіж згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2002 року № 270».

Кошти для розрахунків з податку на додану вартість, зараховані на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, використовуються лише в порядку і за напрямами, визначеними у цьому пункті. Стягнення коштів із зазначеного рахунка може здійснюватися відповідно до вимог підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону № 2181-III. Відповідальність за цільове використання коштів несе власник зазначеного рахунка відповідно до законодавства.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідач, спрямовуючи сплачені позивачем поточні платежі на погашення податкового боргу, діяв у відповідності з приписами пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III.

Адже, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Крім того, судами встановлено, що як погашення податкового зобов'язання з порушенням граничного строку сплати відповідачем також сприйнято подання ДП «Сніжнеантрацит»20 травня 2008 року уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, яким позивач виправив помилки та зменшив податкові зобов'язання за звітні податкові періоди: січень та лютий 2008 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що виправлення платником податку самостійно виявлених помилок шляхом подання уточнюючого розрахунку не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання в розумінні приписів підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III, у зв'язку з чим підстави для застосування штрафу відсутні.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко