Ухвала суду № 23890741, 17.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2012 р. м. Київ К-44501/09

К-46855/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську та Закритого акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій»

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2009 року

та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року

у справі № 2а-928/09/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2009 року позов Закритого акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій»(далі -позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі -відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсними рішення № 00014408013 від 16 вересня 2008 року та № 00014308013/0 від 16 вересня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Держаного бюджету України на користь ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій»судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську задоволено. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2009 року скасовано. Винесено нову постанову. Позовні вимоги ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій»задоволено частково. Визнано недійсними рішення № 00014408013 від 16 вересня 2008 року в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2 679,94 грн. та № 00014308013/0 від 16 вересня 2008 року в частині застосування суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Відшкодовано з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, відповідач та позивач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Відповідач в поданій касаційні скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2009 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року та прийняти нове рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, позивачем ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року та залишення в силі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2009 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивача СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську просить залишити її без задоволення.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську слід залишити без задоволення, а касаційну скаргу ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій»задовольнити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2008 року, за результатами якої складено акт № 630/08-3/31380846 від 05 вересня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 00014408013 від 16 вересня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 169 312,13 грн., та № 00014308013/0 від 16 вересня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 680,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 1, 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 185/94-ВР) у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого терміну надходження товару на територію України по імпортному контракту, а також порушенням законодавчо встановленого терміну завершення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічному контракту.

Також, встановлено порушення пункту 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»з огляду на непроведення декларування валютних цінностей, що незаконно перебувають за межами території України.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем (отримувач) та Компанією Glass Industry Research and Design Institute»(Китайська народна республіка; постачальник) укладено контракт № GWО5-02 від 18 серпня 2005 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався спроектувати та створити на замовлення отримувача нову комплексну спеціально виготовлену виробничу лінію.

Відповідно до пункту 13.2 контракту № GWО5-02 від 18 серпня 2005 року загальна його вартість на умовах FOB (Інкотермс 2000) складає 17 580 000,00 дол. США.

03 грудня 2006 Компанією Glass Industry Research and Design Institute»на умовах FOB з порту XINGANG, Китайська народна республіка, передано на борт судна MELWILL дві партії товару для доставки в порт Іллічівськ, Україна: перша партія -на суму 3 000 000,00 дол. США (комерційний рахунок № QGRDI - 0614 від 13 листопада 2006 року, коносамент № 1 від 03 грудня 2006 року); друга партія -на суму 660 000,00 дол. США (комерційний рахунок № QGRDI - 0614 від 13 листопада 2006 року, коносамент № 2 від 03 грудня 2006 року).

26 грудня 2006 року позивачем відповідно до пункту 13.7.3 контракту № GWО5-02 від 18 серпня 2005 року сплачено 3 000 000,00 дол. США за першу партію товару шляхом відкриття акредитиву.

Крім того, між позивачем та Фірмою unоglu foreign trade inc»(Туреччина) укладено контракт № 6-44-792 від 19 квітня 2006 року, відповідно до умов якого позивач зобов'язався продати на умовах FOB «Залив-порт»або FOB -Керченський морський торговий порт м. Керч (Інкотермс 2000) флоат-скло у кількості, асортименті та відповідності до додатків до контракту. При цьому, пунктом 5 контракту № 6-44-792 від 19 квітня 2006 року передбачено, що відвантаження товару здійснюється після отримання 100 відсоткової попередньої оплати на рахунок продавця.

Відповідно до пункту 5.3 додаткової угоди № 1 від 21 квітня 2006 року до контракту № 6-44-792 від 19 квітня 2006 року оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 18 червня 2006 року сторони визнали факт пошкодження товару та зменшили розмір оплати за товар на суму в розмірі 740,81 дол. США, а також погодились з поверненням покупцю надлишково оплачених коштів в розмірі 97,56 дол. США.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про задоволення позову та, як наслідок, задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України (далі -ГК України), з огляду на те, що нарахування пені податковим органом, на думку Донецького апеляційного адміністративного суду, здійснюється відповідно до вимог Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III).

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються ГК України, іншими законодавчими актами.

Статтею 239 ГК України визначено перелік адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до суб'єктів господарювання у порядку встановленому законом, зокрема, такі санкції як адміністративно-господарський штраф, припинення експортно-імпортних операцій, обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання тощо.

Проте, наведений у статті 239 ГК України перелік адміністративно-господарських санкцій не є вичерпним, оскільки, зазначена стаття передбачає можливість застосування до суб'єктів господарювання інших адміністративно-господарських санкцій, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

В свою чергу, застосовуючи при вирішенні спору статтю 15 Закону № 2181-III, суд апеляційної інстанції виходив з положень преамбули цього Закону, відповідно до якої його дія поширюється на порядок нарахування і сплати штрафних санкцій та пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, аналіз положень Закону № 2181-III дає підстави для висновку, що вони не можуть бути застосовані для регулювання порядку нарахування і сплати зазначених штрафних санкцій чи пені.

Адже, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1, підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону № 2181-III строк давності визначення податкового зобов'язання платника податку контролюючим органом та граничний строк стягнення податкового боргу визначені як такі, початок перебігу яких пов'язаний з граничним строком подання податкової декларації або днем її фактичного подання.

Оскільки, нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не пов'язане з поданням податкової декларації, так як сума пені не є сумою податкового зобов'язання, то застосування встановленого зазначеними нормами порядку відрахування строку для стягнення пені є неправомірним.

Відповідно до статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Як встановлено судами, оплату вартості товару за контрактом № GWО5-02 від 18 серпня 2005 року виконано після здійснення поставки товару, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про помилковість посилання відповідача на статтю 2 Закону № 185/94-ВР.

Також, статтею 1 Закону № 185/94-ВР передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності -з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно із статтею 6 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Відповідно до приписів статті 35 Міжнародної конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (далі -Конвенція) на продавця товару покладений обов'язок поставити товар, що за своїми якісними та кількісними характеристиками відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Статтею 36 Конвенції встановлено, що продавець несе відповідальність за договором і за цією Конвенцією за будь-яку невідповідність товару, яка існує в момент переходу ризику на покупця, якщо навіть ця невідповідність стає очевидною тільки пізніше.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що невідповідність товару умовам договору за якістю та кількістю може бути встановлено як на митній території України, так і поза її межами, наприклад, в процесі споживання, експлуатації товару, тобто після оформлення вантажної митної декларації та фактичного вивезення товару.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську залишити без задоволення, а касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Лисичанський склозавод «Пролетарій» задовольнити.

Скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2009 року, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 травня 2009 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.