Ухвала суду № 23890699, 17.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2012 року м. Київ К-57419/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року

у справі № 2-а-3479/08

за позовом Комунального підприємства «Житомирське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року, позов Комунального підприємства «Житомирське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»(далі -позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -відповідач) задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомленні-рішення № 0003672301/0 від 05 грудня 2007 року в повному обсязі та № 0003682301/0 від 05 грудня 2007 року в частині нарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 262 987,00 грн. основного платежу та 131 493,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року та прийняти нове рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку КП «Житомирське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 6463/23-1/03344065/0110 від 22 листопада 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003672301/0 від 05 грудня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 90 348,00 грн. (64 534,00 грн. -основний платіж, 25 814,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0003682301/0 від 05 грудня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 404 514,00 грн. (269 676,00 грн. - основний платіж, 134 838,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 10.1 статті 10, статті 15 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з безпідставним користуванням пільгою щодо сплати податку на прибуток, наданою рішенням Житомирської міської ради № 37 від 23 червня 2006 року.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до довідки № 9/914 від 20 серпня 2008 року в червні -липні 2006 року відповідно до рішення Житомирської міської ради № 554 від 20 липня 2006 року на розрахунковий рахунок позивача надійшла субвенція з міського бюджету на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що постачались населенню за регульованими тарифами в розмірі 20 821 693,00 грн.

При цьому, рішенням Житомирської міської ради № 37 від 23 червня 2006 року позивача звільнено в 2006 році від сплати податку на прибуток, що утвориться при перерахуванні субвенції з Державного бюджету України міському бюджету на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що постачались населенню за регульованими тарифами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною 2 статті 47 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»передбачено, що податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських рад.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі -Закон № 1251-XII) Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Згідно з пунктом 15 статті 69 Бюджетного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин) податок на прибуток підприємств комунальної власності належить до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

В резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 16 лютого 2010 року № 5-рп/2010 викладено думку про те, що положення частини 2 статті 1 Закону № 1251-XII та статті 15 Закону № 334/94-ВР у системному зв'язку з положеннями статей 5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції України, статей 7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 Бюджетного кодексу України, статей 16, 61, 62, 63, 66 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»треба розуміти так, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини 2 статті 1 Закону № 1251-XII встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів.

Відповідно до підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

В переліку, визначеному статтями 3, 5 Закону № 168/97-ВР, відсутні операції з надання послуг по водопостачанню та водовідведенню споживачам, які здійснюють комунальні підприємства, та операції з виплати таким підприємствам субвенцій з бюджету на погашення різниці в тарифах у зв'язку з державним регулюванням цін на цей вид послуг.

При цьому, пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, позивачем послуги надаються за цінами (тарифами), що підлягають державному регулюванню, то базою оподаткування з поставки зазначених послуг є саме встановлений тариф, а не бюджетні виплати, які отримує позивач понад встановлений тариф, так як такі витрати за своєю правовою природою є відшкодуванням державою збитків підприємствам у зв'язку з державним регулюванням цін, а не компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) платником податку.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко