Ухвала суду № 23890682, 17.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2012 року м. Київ К-27947/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2009 року

у справі № 2а-6823/08

за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2009 року, позов Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (далі -позивач) до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі -відповідач) задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001211520/0 від 05 вересня 2006 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2009 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства, за результатами якої складено акт № 1093/152/24673063 від 23 серпня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001211520/0 від 05 вересня 2006 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 498 295,01 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 116 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік»(далі -Закон № 3235-IV) встановлено, що перерахування субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості підприємств, що надавали такі послуги, або їх кредиторів до державного бюджету, яка утворилася станом на 1 липня 2006 року, та додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання цієї статті.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2006 року № 705 (далі -Порядок), перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах здійснюється на умовах, визначених цим Порядком, лише на суму заборгованості, що утворилася в період з 01 січня 2000 року по 01 січня 2005 року і не погашена на дату складення довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості надавачів послуг, у межах щомісячних лімітів, встановлених Мінфіном для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій згідно із затвердженим розподілом видатків Державного бюджету України на 2006 рік. Коригування лімітів може провадитися щокварталу на підставі звернень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, що надсилаються до Мінфіну з відповідними обґрунтуваннями і розрахунками.

Підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між надавачами послуг та іншими підприємствами -учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості, форму якого затверджує Державне казначейство за погодженням з Державною податковою адміністрацією, Мінпаливенерго, Мінбудом і Мінфіном.

На реалізацію вищезазначених норм наказом Державного казначейства України від 31 травня 2006 року № 150 розроблено та затверджено примірну форму договору про проведення взаєморозрахунку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та Управлінням Державного казначейства у Харківській області, Головним фінансовим управлінням Харківської обласної державної адміністрації, Головним управлінням житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації укладено договір № 21/43 від 27 червня 2006 року про організацію взаєморозрахунку відповідно до Порядку, предметом якого є організація проведення взаєморозрахунку на суму в розмірі 1 039 266,00 грн. з погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості позивача станом на 01 липня 2006 року та виконання податкових зобов'язань, що виникають в результаті виконання статті 116 Закону № 3235-IV.

При цьому, пунктом 3 договору № 21/43 від 27 червня 2006 року передбачено, що до проведення взаєморозрахунку позивач зобов'язаний не вчиняти дій щодо погашення заборгованості, яку передбачається погасити відповідно до статті 116 Закону № 3235-IV.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що хоча позивач самостійно визначив суму узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, але в силу положень статті 116 Закону № 3235-IV та Порядку не мав можливості її погасити.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій про те, що погашення податкового зобов'язання з податку на додану вартість здійснювалось позивачем не в порядку, визначеному підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III, а на підставі вимог Порядку, прийнятого на виконання Закону № 3235-IV, що підтверджується, як встановлено судами, платіжним дорученням № 3 від 12 липня 2006 року.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Суддя А.О. Рибченко