Ухвала суду № 23890628, 03.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2012 р. м. Київ К-60231/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства заводу «Електроважмаш»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2009 року

у справі № 2а-29399/08/2070

за позовом Державного підприємства заводу «Електроважмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року позов Державного підприємства заводу «Електроважмаш»(далі -позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі -відповідач) задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 000056840/0 від 17 квітня 2008 року, № 000056840/1 від 24 червня 2008 року, № 000056840/2 від 27 серпня 2008 року, № 000056840/3 від 05 листопада 2008 року в частині застосування до ДП заводу «Електроважмаш»штрафу в розмірі 833 957,16 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП заводу «Електроважмаш»державне мито в розмірі 3,02 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2009 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року скасовано в частині задоволених позовних вимог. Прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2009 року та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП заводу «Електроважмаш»з питання дотримання своєчасності сплати нарахованих (узгоджених) сум податкових зобов'язань з дивідендів та прирівняних до них платежів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами за період з 01 серпня 2003 року по 31 березня 2008 року, за результатами якої складено акт № 755/40-027/00213121 від 03 квітня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000056840/0 від 17 квітня 2008 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 886 700,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення -без змін.

Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 000056840/1 від 24 червня 2008 року, № 000056840/2 від 27 серпня 2008 року та № 000056840/3 від 05 листопада 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничного строку спати узгодженої суми податкового зобов'язання, передбаченої підпунктом 4.1.4 пункту 4.1, підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III, з дивідендів та прирівняних до них платежів, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, за період з 01 серпня 2003 року по 31 березня 2008 року.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Господарського суду Харківської області від 26 березня 2007 року у справі № АС-41/28-07 позовні вимоги ДП завод «Електроважмаш»задоволено та зобов'язано СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові внести зміни до картки особового рахунку позивача за платежем «частина прибутку (доходу) державних, казенних підприємств»шляхом виключення суми податкового боргу в розмірі 1 617 600,00 грн.

В свою чергу, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року задоволено апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, скасовано постанову Господарського суду Харківської області від 26 березня 2007 року та прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові.

Судом апеляційної інстанції у справі № АС-41/28-07, зокрема, встановлено, що ДП заводом «Електроважмаш»у відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III самостійно визначено у податкових деклараціях з податку на прибуток податкове зобов'язання з частини прибутку (доходу) державних, казенних підприємств, що сплачуються до бюджету державними підприємствами, однак протягом 2003 -2005 років не здійснено сплати податкових зобов'язань з дивідендів, у зв'язку з чим в картці особового рахунку платника податків обліковується податковий борг.

Також, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року не встановлено факту безнадійності податкового боргу позивача.

Крім того, судами встановлено, що між ДП завод «Електроважмаш»та СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові укладено договір розстрочення № 11 від 09 серпня 2006 року, відповідно до додатку № 1 якого позивач зобов'язаний сплатити 2 642 050,00 грн. у строк до 20 грудня 2006 року.

Так, позивачем платіжними дорученнями № 7224 від 20 вересня 2006 року, № 4936 від 18 жовтня 2006 року, № 7683 від 18 жовтня 2006 року, № 8034 від 20 листопада 2006 року, які містять реквізит «Призначення платежу», сплачено частину прибутку за перше півріччя 2006 року згідно з декларацією № 11568 від 09 серпня 2006 року та договором № 11 від 09 серпня 2006 року, однак відповідачем, як встановлено судами, зазначені кошти спрямовано на погашення заборгованості із сплати частини прибутку (дивідендів) за деклараціями № 8417 від 01 серпня 2003 року, № 12313 від 05 листопада 2003 року, № 4801 від 07 травня 2004 року та № 4458 від 01 листопада 2004 року.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III надає право органам державної податкової служби спрямовувати кошти, направлені платником податку на погашення податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, на погашення податкового боргу.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення під час перерахування податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що штраф в розмірі 34 517,00 грн. визначено позивачу з порушенням строків, встановлених підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону № 2181-III.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства заводу «Електроважмаш»задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2009 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2009 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Федоров М.О.