Ухвала суду № 23883525, 11.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 р.Справа № 2а-2760/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

представника відповідача - Зінченко В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011р. по справі № 2а-2760/11/2070

за позовом Приватного підприємства "ТД Софі плюс"

до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "ТД СОФІ ПЛЮС" (далі -ПП "ТД СОФІ ПЛЮС") до Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі -Красноградська МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень було задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Красноградської МДПІ від 07.09. 2010 року № 000002180/0; від 06.10. 2010 року № 0000021810/1; від 18.11. 2010 року № 0000021810/2; від 01.02. 2011 року № 0000021810/3.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "ТД СОФІ ПЛЮС" витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 грн. 40.

Не погодившись з даною постановою суду, Красноградською МДПІ подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів до виробника. Так, постачальником ПП "ТД СОФІ ПЛЮС" у перевіряємий період було Товариство з обмеженою відповідальністю "Старвіжн" (далі - ТОВ "Старвіжн").

Згідно з інформацією ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ "Старвіжн" встановлено недодержання вимог ч. 1 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Старвіжн" з постачальниками та покупцями. Згідно з деклараціями з податку на прибуток підприємства основні засоби відсутні, амортизація не нараховувалась, згідно з розрахунками комунального податку кількість працюючих становить 0 осіб, відповідно у ТОВ "Старвіжн" відсутні трудові ресурси для здійснення фінансово -господарської діяльності, фактично за адресою, вказаною в реєстраційних документах, підприємство не знаходиться, місцезнаходження посадових осіб не відомо. Крім того, ПП ТД "Софі плюс" до перевірки не надано товарно -транспортних накладних або інших транспортних та супроводжувальних документів, що б підтверджували факт перевезення та отримання товару від ТОВ "Старвіжн".

Апелянт вважає, що витрати ПП «ТД Софі плюс» по взаємовідносинам з ТОВ «Старвіжин» були понесені нікчемним угодам, а тому віднесення сум податку на додану вартість по таким витратам до складу податкового кредиту суперечать вимогам п.п. 7.4.1, п.7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і як наслідок позивачем було завищено податковий кредит з ПДВ за лютий 2010 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем повністю підтверджено факт взаємовідносин із контрагентом -ТОВ "Старвіжн". Підстави для визнання правочину між позивачем та ТОВ "Старвіжн" нікчемним, відсутні.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20.08.2010 року співробітниками Красноградської МДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ПП "ТД "Софі плюс" щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Старвіжн", за лютий 2010 року", за результатами якої складно Акт № 1033/18/36085094 від 20.08.2010 року.

На підставі вище зазначеного акту Красноградською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000021810/0 від 07.09.2010 р., яким ПП "ТД "Софі плюс" визначено сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 70233, 00 грн., у т.ч. 46822, 00 грн. -основний платіж та 23411, 00 грн. -штрафні санкції.

Позивач не погодившись із зазначеним рішенням контролюючого органу провів процедуру адміністративного оскарження, за результатами якої скарги було залишенні без задоволення. З метою встановлення платнику податків нових граничних строків сплати податкового зобов'язання Красноградською МДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000021810/1 від 06.10.2010 року, № 0000021810/2 від 18.11.2010 року та № 0000021810/3 від 01.02.2011 року на ту ж суму податкового зобов'язання, що було визначено податковим повідомленням-рішенням №0000021810/0 від 07.09.2010 р.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про те, що правочин укладений між позивачем та ТОВ "Старвіжн" не спрямований на реальне настання правових наслідків через відсутність у ТОВ "Старвіжн" необхідних умов для виконання договору поставки.

Перевіряючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "ТД "Софі плюс" (Покупець) та ТОВ "Старвіжн" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 09-02П від 09.02.2010р., відповідно до умов якого Покупець придбав у Продавця соняшник - сировину для виготовлення олії соняшникової, та пшеницю. Загальна сума за обсягом поставки соняшника та пшениці ТОВ "Старвіжн" у лютому 2010 року склала 234110, 00 грн. (без ПДВ), та сума ПДВ -46822, 00 грн.

На підтвердження реальності вчинення вище зазначеного договору позивачем дл матеріалів справи надані копії податкових накладних, накладних. Вартість придбаної у ТОВ "Старвіжн" за вище зазначеним договором продукції, було оплачено у готівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру, та книгою обліку розрахунків з організаціями та особами.

В послідуючому придбаний товар було використано позивачем у господарській діяльності, а саме частину продукції реалізовано ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Глобінський свинокомплекс", що підтверджується наявною копією розрахунку-фактури, накладної, податкової накладної та виданої ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Глобінський свинокомплекс"довіреності на отримання продукції у ПП "ТД "Софі плюс".

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарської операції у спірних правовідносинах, а понесення ПП "ТД "Софі плюс" витрат, по даним правовідносинам, шляхом вибуття коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги, щодо порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР і як наслідок неправомірного формування податкового кредиту , через неможливість встановлення фактичного здійснення господарської операції, колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.

Щодо посилання контролюючого органу, як на підставу безтоварності укладеної між ТОВ "Старвіжн" та позивачем господарської операції, на відсутність у останнього на час проведення перевірки товарно-транспортних накладних, що підтверджується факт поставки товару від продавця до покупця, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Як вбачається з договору купівлі-продажу № 09-02П від 09.02.2010р., умовою поставки товару було визначено СРТ -завод смт. Кегичівка.

Згідно із Інкотермс (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), термін CPT ("Фрахт/перевезення оплачено до" (... назва пункту призначення) передбачає, що продавець виконає доставку вантажу у пункт зазначений ним перевізнику. Продавцю слідує виплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до конкретного пункту призначення.

Враховуючи наведене, оскільки відповідно до умов договору, обов'язок щодо доставки продукції було покладено на ТОВ "Старвіжн", то у ПП "ТД "Софі плюс" відсутній обов'язок щодо наявності товарно-транспортних накладних.

Щодо посилання податкового органу щодо нікчемності укладеного між позивачем та контрагентом правочину колегія суддів зазначає.

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) в статті 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, доводи апеляційної скарги податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то колегія суддів прийшла до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Старвіжин».

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правомірність прийнятої судом першої інстанції постанови.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Красноградської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2011р. по справі № 2а-2760/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Любчич Л.В.Судді(підпис) (підпис) Сіренко О.І. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Любчич Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2012 р.