Ухвала суду № 23883253, 12.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 р.Справа № 2а-1870/33/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-1870/33/12

за позовом Сумського державного науково-дослідного інституту мінеральних добрив і пігментів

до Державної податкової інспекції в м.Суми

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів (далі по справі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по справі - відповідач) в якому просив суд:

- визнати протиправним та недійсним податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2011 року № 0000892305/0/58108 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3486,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року зазначений позов задоволено .

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 21 липня 2011 року № 0000892305/0/58108 про визначення Сумському державному науково-дослідному інституту мінеральних добрив і пігментів зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 3486,00 грн. за основним платежем та 1 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Суми було проведено документальну невиїзну перевірку Сумського державного науково-дослідного інституту мінеральних добрив і пігментів з питань достовірності визначення показників податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року, за наслідками якої складено акт від 29.06.2011 р. №4941/14005076/71 (а.с.7-12). На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.07.2011 року №0000892305/0/58108 (а.с.13), яким позивачеві було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3486,00 грн. за основним платежем та 01 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення послугували наступні обставини.

В ході перевірки було встановлено, що Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив та пігментів отримав від СП ТОВ «Технополіс» природний газ на суму ПДВ - 3486 грн., згідно податкової накладної № 609 від 28.02.2011 року на загальну суму 20913,63 грн.

Разом з тим, згідно акту позапланової перевірки ДПІ в м. Суми від 30.05.2011 за №3638/235/21115144/42 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки СП ТОВ «Технополіс» щодо правомірності формування-податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року» (а.с.55-71), СП ТОВ «Технополіс» безпідставно сформовано податкові зобов'язання з ПДВ по операціям продажу товарів, робіт та послуг, на порушення п. 158.1. ст. 158, п. 187.1. ст. 187, ст. 188, п. 198.2, п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу, СП ТОВ «Технополіс» завищено суму податкових зобов'язань за лютий 2011 року в сумі 420263,14 грн. А саме, внаслідок порушень, описаних в п. 3.2. розділу 3 зазначеного акта перевірки, СП ТОВ «Технополіс», на переконання посадових осіб податкового органу, зайво включило до складу податкових зобов'язань податок на додану вартість з операцій по реалізації природного газу, правочин з придбання якого є нікчемним.

Зазначені висновки були сформовані в зв'язку з відсутністю необхідних умов для досягнення господарського результату, господарська операція, пов'язана з виконанням умов договору відповідно не мала місця, таким чином, згідно ст.ст. 185, 188 Податкового кодексу України об'єкт оподаткування в такому випадку відсутній.

Таким чином, на переконання посадових осіб ДПІ в м. Суми, СП ТОВ «Технополіс» було завищено податкові зобов'язання за лютий 2011 року на суму 420263,14 грн., в тому числі і по контрагенту Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив та пігментів за лютий 2011 року в сумі 3485,61 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та СП ТОВ «Технополіс» укладено договір купівлі-продажу природного газу (на промислові потреби) № 1270 від 03.01.2008 року (а.с. 46-47). Згідно умов даного договору Продавець (СП ТОВ «Технополіс») продає, а Покупець (СДНДІ МІНДІП) приймає та оплачує поставлені обсяги природного газу на умовах договору. До даного договору протягом 2008-2011 року були укладені додаткові угоди №1-14 (а.с. 79-86).

На виконання умов даного договору в лютому 2011 року позивачем від СП ТОВ «Технополіс» було отримано 7.179 тис. м. куб. природного газу на загальну суму 20913,63 (в т.ч. ПДВ 3485,6055 грн.)

Згідно рахунка-фактури від 28.02.2011 року № СФ-0000763 (а.с. 17) до сплати підлягало 21349, 33 грн. (в т.ч. ПДВ - 3485,6055 грн.) з урахуванням штрафних санкцій в розмірі 2,5 % - 435,7 грн.

Як зазначено в акті перевірки, СП ТОВ «Технополіс» на адресу позивача було виписано податкову накладну № 609 від 28.02.2011 року (а.с. 10), на суму ПДВ 3485,61, грн.

Крім того, між позивачем та ПАТ «Сумигаз» 28.02.2011 року було укладено акт приймання-передачі обсягів природного газу (а.с. 14), а саме послуг щодо транспортування придбаного позивачем у СП ТОВ «Технополіс» природного газу.

За отриманий газ позивач здійснив розрахунки шляхом перерахування коштів СП ТОВ «Технополіс», про що зазначено в акті перевірки та не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що протягом лютого місяця 2011 року придбаний природний газ використовувався позивачем для опалення та підігріву води для власних потреб та потреб орендарів нерухомого майна, що належить позивачеві.

Дана обставина, зокрема, підтверджується договором № 10109 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, компенсації податку на землю та надання комунальних послуг орендарю (а.с. 35-37), згідно якого ВАТ «Сумихімпром» відшкодувало позивачеві витрати на опалення та гарячу воду в лютому 2011 року, що підтверджується відповідними актами (а.с. 38).

Аналогійний договір укладений позивачем з ПНВФ «Шельт» (а.с. 39-45) та ФОП ОСОБА_1 (а.с. 74-78).

Отже, з матеріалів справи вбачається фактичне виконання господарської операції з постачання в лютому 2011 року СП ТОВ «Технополіс» на адресу позивача природного газу.

Між тим, висновки посадових осіб ДПІ в м. Суми ґрунтуються виключно на висновках, викладених в акті позапланової невиїзної перевірки СП ТОВ «Технополіс» щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011 року від 30.05.2011 року № 3638/235/21115144/42 (а.с. 55-71).

Згідно висновків даного акту, всі правочини, укладені СП ТОВ «Технополіс», укладені в лютому 2011 року є нікчемними, відповідно ним завищено податкові зобов'язання з ПДВ на 420263,14 грн. та завищено податковий кредит з ПДВ на суму 420263,14 грн.

При цьому, безпосередньо при проведенні перевірки та формуванні її висновків, на підставі яких і було прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення, посадовими особами ДПІ в м. Суми не досліджувались фактичні обставини виконання правочину з постачання газу СП ТОВ «Технополіс» на адресу позивача. Крім того, як випливає з акта перевірки, всі необхідні первинні документи, що підтверджують фактичне виконання правочину з постачання природного газу між позивачем та СП ТОВ «Технополіс» були досліджені в ході перевірки.

Щодо висновків посадових осіб податкового органу про те, що господарська операція з постачання газу від СП ТОВ «Технополіс» не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемною по ланцюгу постачання до вигодонабувача, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 228 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам державидержави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Колегія суддів зауважує, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Дана позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було надано достатніх доказів про наявність такого умислу у позивача.

При цьому, у відповідності до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 200.1. ст. 200 ПКУ, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

У відповідності до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декілька підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ.

Із вказаного випливає, що суму податкового кредиту та, відповідно, суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Також слід зауважити, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами.

Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-1870/33/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Гуцал М.І.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.