Ухвала суду № 23881844, 01.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2012 р.Справа № 2а-8885/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2011р. по справі № 2а-8885/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про визнання дій протиправними, скасування наказу, скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіестел" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання дій протиправними, скасування наказу, скасування податкового повідомлення - рішення - задоволено у повному обсязі.

Визнано незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова щодо винесення Наказу № 1060 від 19 травня 2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" та направлення Повідомлення № 9933 від 19 травня 2011 року.

Скасовано Наказ № 1060 від 19 травня 2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел".

Визнано незаконними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова щодо проведення 01 червня 2011 року документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

Скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002632305 від 14 червня 2011 року.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями.

В судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.05.2011 року Наказом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова №1060 було призначено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Сіестел» код ЄДРПОУ 33118839 та складено повідомлення № 9933 про дату початку та місце проведення такої перевірки (а.. с. 6-7).

Фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова було проведено вказану перевірку ТОВ «Сіестел» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

На підставі зазначеної перевірки складено акт № 2149/2305/33118839 від 01.06.2011 року (а. с. 8-13), яким встановлені порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 95096,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року на суму 95096,00 грн.

До вищезазначених висновків відповідач дійшов у зв'язку з безпідставним віднесенням позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 95096,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Спецтрубомонтаж».

Виходячи з висновків акта перевірки, 14.06.2011 року відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002632305, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 118870,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 95096,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23774,00 грн.) (а. с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірність дій по винесенню Наказу № 1060 від 19 травня 2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" та направлення Повідомлення № 9933 від 19 травня 2011 року по проведенню позапланової невиїзної перевірки, та винесення податкового повідомлення - рішення належним чином не довів.

З урахуванням вищевикладених обставин, вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд першої інстанції відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з п. 79.1. ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 79.2. ст. 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Отже, рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки приймається податковим органом при наявності однієї з підстав, передбачених пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, у тому числі, у разі ненадання платником податків пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання цього запиту.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що 19 травня 2011 року відповідачем було складено та направлено на адресу ТОВ «Сіестел» запит ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова № 9939/10/23-523 про надання пояснень та їх документальне підтвердження стосовно відносин із ТОВ «Спецтрубомонтаж» з повідомленням про те, що у випадку ненадання пояснень та їх документального підтвердження у передбачений чинним законодавством термін, ДПІ буде прийнято рішення про проведення документальної позапланової перевірки, який отримано позивачем 20 травня 2011 року (а. с. 5).

Того ж дня, 19 травня 2011 року, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було винесено Наказ № 1060 «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Сіестел» та складено повідомлення № 9933, в яких підставою для проведення перевірки зазначені п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст.79 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, відповідачем при прийнятті рішення про проведення перевірки позивача не був дотриманий 10-денний строк, протягом якого позивач має право надавати пояснення та їх документальні підтвердження на вказаний запит.

Таким чином, у відповідача відсутні підстави для прийняття рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що дії відповідача щодо винесення Наказу № 1060 від 19 травня 2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" та направлення Повідомлення № 9933 від 19 травня 2011 року є необґрунтованими та незаконними, а тому Наказ № 1060 від 19 травня 2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" підлягає скасуванню.

Оскільки дії відповідача щодо винесення Наказу № 1060 від 19 травня 2011 року про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" та направлення Повідомлення № 9933 від 19 травня 2011 року визнані незаконними, а вказаний Наказ скасовано, то правомірним є і висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача по проведенню 01 червня 2011 року документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Сіестел" також є незаконними.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, та прийнятого на їх підставі податкового повідомлення - рішення № 0002632305 від 14 червня 2011 року, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 1.8 ст.1 цього ж Закону бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними ним підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що ТОВ „Сіестел" мало взаємовідносини з ТОВ «Спецтрубомонтаж».

Господарські операції відбувались на підставі укладених Договорів № 3877, № 2211, № 0212.

Так, 27 вересня 2010 року між ТОВ «Сіестел» та ТОВ «Спецтрубомонтаж» було укладено Договір № 3877, відповідно до якого ТОВ «Спецтрубомонтаж» взяло на себе зобов'язання виконати роботи по підготовці, розробці та узгодженню проектно-кошторисної документації.

27 вересня 2010 р. підписано додаток № 1 до цього договору про перелік робіт по підготовці, розробки та узгодженню проектно-кошторисної документації.

На підставі вказаного договору зроблено замовлення на виконання робіт.

На виконання даного Договору було підписано Акт виконаних робіт від 24 грудня 2010 року та виписано податкову накладну № 849.

Оплату за надані послуги було проведено платіжними дорученнями: № 471 від 02.08.2011р.; № 474 від 05.08.2011р.; № 482 від 08.08.2011р.; № 524 від 30.08.2011р.; № 530 від 01.09.2011р.; № 537 від 08.09.2011р.; № 543 від 09.09.2011р.; № 549 від 14.09.2011р.; № 570 від 19.09.2011р.; № 575 від 21.09.2011р.; № 577 від 22.09.2011р.; № 614 від 03.10.2011р.; № 633 від 11.10.2011р.

Крім того, до матеріалів справи надано подорожній лист, що доставляв технічну документацію.

22 листопада 2010 року між ТОВ «Сіестел» та ТОВ «Спецтрубомонтаж» було укладено Договір № 2211, відповідно до якого ТОВ «Спецтрубомонтаж» взяло на себе зобов'язання виконати роботи по будівництву підземної системи радіотелефонного зв'язку ЗАТ «ЗЗРК».

На виконання даного Договору було підписано Акт №б/н приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року від 30 грудня 2010 року, виписано податкову накладну № 886 та здійснено сплату робіт.

Крім того, виконання даного договору підтверджується Додатками до Договору: довідка про договірну ціну, відомість ресурсів до договірної ціни, розрахунок № 1-2 загальновиробничих витрат до договірної ціни, локальний кошторис № 5-1-1, локальний кошторис 5-1-2, акт прийомки-передачі матеріалів за грудень 2010 року та відомість ресурсів до Акту прийомки-передачі матеріалів.

02 грудня 2010 року між ТОВ «Сіестел» та ТОВ «Спецтрубомонтаж» було укладено Договір № 0212, відповідно до якого ТОВ «Спецтрубомонтаж» взяло на себе зобов'язання виконати роботи по установці по виробництву ПВХ суспензійного потужністю 300 тис.т/г ТзОВ Карпатнефтехим.

На виконання даного Договору було підписано Акт № 104 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року від 17 грудня 2010 року та виписано податкову накладну № 829.

Крім того, виконання даного договору підтверджується Додатками до Договору: довідка про договірну ціну, локальний кошторис № 2-1-10054_12_2010-СП, зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва № 1, відомість ресурсів до договірної ціни, довідка про вартість виконаних робіт, розрахунок № 1-2 загальновиробничих витрат до акту, відомість ресурсів до акту за грудень 2010 року.

Оплату вартості робіт було проведено платіжними дорученнями: №66 від 03.02.11р., № 69 від 04.02.11р., № 78 від 09.02.11р.

На підставі виписаних податкових накладних позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 95096,00 грн.

Вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «Сіестел». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «Сіестел» збиткових операцій, взаємопов'язаності ТОВ «Сіестел» та ТОВ «Спецтрубомонтаж», обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку, не вбачається.

Як зазначено в акті перевірки та в апеляційній скарзі, позивачем порушено вимоги ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів.

Такого висновку відповідач дійшов з посиланнями на акт перевірки ДПІ у Дзержинському м.Харкова від № 1212/1800/31939034 від 15.04.2011 року ПП «Спецтрубомонтаж» з питань правильності визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає вказані доводи апеляційної скарги до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентом, визнані судом недійсними.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Спецтрубомонтаж» з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагента щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має всі необхідні документи на підтвердження реальності проведення господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0002632305 від 14 червня 2011 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 118870,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 95096,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23774,00 грн.).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2011р. по справі № 2а-8885/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Гуцал М.І.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 06.03.2012 р.