Ухвала суду № 23881843, 01.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2012 р.Справа № 2а-8745/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-8745/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ідалія"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ідалія» до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000192302 від 04 лютого 2011 р.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000202302 від 04 лютого 2011 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ідалія» (61044, м. Харків, пр. Московський, 257) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) гривні 40 копійки.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, вважаючи оскаржувану постанову прийнятою без надання вірної правової оцінки обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 7, 11, 86, 159 КАС України, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97- ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями та пп. 5.2.5., п. 5.2., п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств " із змінами та доповненнями, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у цій справі.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив постанову суду першої інстанції залишити без змін

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Ідалія», за результатами якої був складений акт № 76/23-212/33122269 від 24 січня 2011 р. "Про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 р. по 30 вересня 2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 р. по 30 вересня 2010 р.", яким встановлені порушення пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 4.1 ст. 4, п. 7.1. пп. 7.4.1., п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За висновками зазначеної перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 04 лютого 2011 р. № 0000192302, № 0000182302.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04 лютого 2011 р. № 0000192302, № 0000182302 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, не відповідають дійсним обставинам справи, вимогам діючого законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

На момент виникнення спірних правовідносин правила справляння податку на прибуток були регламентовані Законом України №334/94-ВР.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування» (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних податків відноситься плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

В акті перевірки зафіксовано, що позивачем завищено валові витрати на суму 72 994 грн. та занижено податку на прибуток на суму 18 249 грн., внаслідок неправомірно віднесених до складу валових витрат суми сплаченої до місцевого бюджету орендної плати за земельну ділянку.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками органу податкової служби з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з Розпорядженням № 97 від 23 лютого 2006 р. позивачу було надано в оренду земельну ділянку зі зміною цільового призначення для розташування зони відпочинку та будинків відпочинку на території Печенізького району.

Статутом ТОВ фірма «Ідалія» передбачений вид діяльності «створення баз відпочинку» та згідно договору оренди земельної ділянки цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки є створення зони відпочинку.

Згідно з довідкою АА № 126302 з ЄДРПОУ одним з видів діяльності позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна.

З огляду на викладене та враховуючи приписи чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що оскільки справляння платежів (орендної плати за земельну ділянку) носить обов'язковий хара ктер, ТОВ фірма «Ідалія» цілком правомірно, на підставі пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону Укра їни «Про оподаткування прибутку підприємств», віднесло до складу валових витрат суму орендної плати (як обов'язкового платежу) за користування вищевказаною земельною ділянкою, так як єдині винятки, передбачені у п.п. 5.3.3, 5.3.4 та 5.3.5 ст. 5 цього Закону, до наведених витрат засто совані бути не можуть.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на те, що системний аналіз правового поля законодавства України свідчить, що право на формування платником податку валових ви трат безпосередньо пов'язане з наявністю у нього наміру отримати користь від понесених ви трат, що і визначає їх зв'язок з господарською діяльністю.

При цьому для підтверджен ня права платника податку на формування валових витрат достатньо наявності мети вико ристання товарів та послуг, що ним придбані, у власній господарській діяльності незалежно від фактичних результатів такого використання (лист ВАСУ № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р.).

Зв'язок витрат підприємства, пов'язаних зі сплатою орендної плати за земельну ділянку з господарською діяльністю підприємства підтверджується, зокрема:

- Статутом ТОВ фірма «Ідалія», відповідно до якого «створення баз відпочинку» є одним з видів діяльності підприємства;

- Договором оренди від 05.04.2006 р., у якому зазначено, що цільовим призначенням орендо ваної земельної ділянки є створення зони відпочинку. При цьому, у договорі оренди не зазначено, коли саме підприємство повинно розпочати використовувати земельну ділянку за цільовим при значенням;

- Регулярним та своєчасним внесенням орендної плати за земельну ділянку, у тому числі впродовж 2011-2012 років.

Таким чином, оскільки ТОВ фірма «Ідалія» має документально підтверджений намір подальшого використання зазначеної земельної ділянки у власній господарській діяльності, а перевіркою не встановлено іншого, орендна плата, яка сплачена за таку ділянку, має відноситися до складу валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно та обґрунтовано віднесені до складу валових витрат суми сплаченої до місцевого бюджету орендної плати за земельну ділянку.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем пп. 4.1 ст. 4, п. 7.1. пп. 7.4.1., п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею З цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідачем не надано суду доказів, що придбане майно використовується в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняється від оподаткування.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що 01 липня 2005 р. між позивачем та ВАТ «Ольга» був укладений договір № 0221/05к на придбання нежитлових приміщень.

Позивачем перераховано на користь ВАТ «Ольга» вартість приміщень у розмірі 102 705 472, 42 гри., у тому числі ПДВ 17117 579 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними.

Слід зазначити, що під час перевірки зауважень до платіжних доручень і податкових накладних у перевіряючих не було.

Окрім того, до матеріалів справи позивачем було надано рішення господарського суду Харківської області від 13 грудня 2010 р. по справі № 63/184-10 (н.р. 37/59-10), яке набрало законної сили 28.12.2000р., згідно з яким визнано дійсним договір № 0221/05к від 01.07.2005 р., укладений між ТОВ фірмою "Ідалія" та ВАТ "Ольга"; визнано право власності ТОВ фірма "Ідалія" на нежитлову будівлю літ."Д-2" загальною площею 1498,6 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "3-3" загальною площею 2386,6 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "И-2" загальною площею 1004,6 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "Е-9" загальною площею 3698,1 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова,120.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину.

Таким чином, первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів зазначає про те, що позивачем до суду апеляційної інстанції були надані копії податкових декларацій з ПДВ ТОВ фірми "Ідалія" за травень та червень 2009 року (у т.ч. Додаток № 5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів), які підтверджують формування податкового кредиту підприємства за операціями з придбання у ВАТ "Ольга" нерухомого майна.

Отже, будь-яких підстав, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, в даному випадку не вбачається.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на той факт, що жодна з норм Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час існування правовідносин, не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від строків передачі майна та початку його використання у і господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 4.1 ст. 4, п. 7.1. пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 04 лютого 2011 р. № 0000192302 та № 0000182302.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2011р. по справі № 2а-8745/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Гуцал М.І.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 06.03.2012 р.