Ухвала суду № 23813237, 09.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/59189/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Борисової М.С.

Генеральної прокуратури Чубенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго - Лізинг»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011

у справі № 2а-1252/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго - Лізинг»

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2011 позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 29.09.2010 № 0000701505/0, від 21.10.2010 № 0000701505/1, від 24.11.2010 № 0000701505/2 про визначення ТОВ «Арго-Лізинг»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1286574 грн., в тому числі 857716 грн. основного платежу та 428858 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. Відмовлено у позові повністю.

ТОВ «Арго - Лізинг»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суд першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 4.8 ст. 4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 2, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та процесуального права: ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, прокуратури, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 20.09.2010 № 5502/15-509/31557339 зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1 ст.203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податок на додану вартість за квітень 2010 року у сумі 895726 грн. за наслідками здійснення операцій з ТОВ «Євродез-2007», яке перебуває у процедурі банкрутства та податкову декларацію якої за квітень 2010 року не визнано податковою звітністю.

Податковий орган вважає, що недекларування ТОВ «Євродез-2007»об'єкта оподаткування та податкових зобов'язань за квітень 2010 року свідчить про відсутність у ТОВ «Арго-Лізинг»правових підстав для формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів у вказаного контрагента. Податковий кредит сформований за наслідками вчинення нікчемного правочину, що суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне одержання податкової вигоди шляхом неправомірного збільшення податкового кредиту.

Суд першої інстанції з безпосередньо досліджених таких доказів як договір постави від 10.03.2010 № 1003/10-05, податкові накладні, видаткові накладні, рахунок-фактура, бухгалтерської довідки встановив факт реального здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару у ТОВ «Євродез-2007»з метою використання у господарській діяльності, а саме: з метою проведення поточних та капітальних ремонтів належних позивачеві нежитлових будівель. Також суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Євродез-2007»на час здійснення спірних операцій був зареєстрованим платником податку на додану вартість, податковий кредит сформований на підставі податкових накладних, виданих платником податку на додану вартість. Декларація ТОВ «Євродез-2007»була подана, але не визнана податковим органом податковою звітністю. Наміру у позивача отримати інший результат, ніж передбачений договором, судом не встановлено. Докази наявності між позивачем та його контрагентом при укладенні та виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючих у державі суспільного ладу чи моральних засад відсутні.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту за квітень 2010 року у зв'язку з проведенням розрахунку за зобов'язаннями шляхом передачі простих векселів, оскільки за вимогами абз. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»векселі, видані або отримані, не вважаються засобами платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Позивачем не доведено реальності здійснення господарських операцій, оскільки товарно-транспортні накладні для підтвердження факту послуг перевезення, що були надані контрагентом позивачеві, а також доказів перебуванні товару на складі не надано.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності у платника податків права на податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4 -7.6 статті 7 зазначеного Закону.

Оскільки видані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит значення має рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість»є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар ще не здійснені.

Отже, у позивача право на податковий кредит виникло на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Платник податку на додану вартість -покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства щодо декларування податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит, яке виникає за першою із законодавчо визначеної події, у даному випадку на дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова інспекція не надала доказів щодо наявності в діях позивача ознак таких неправомірних дій.

Враховуючи наведене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції -залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго - Лізинг»задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011 скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2011 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.І. Бившева

О.М. Нечитайло