Постанова № 23788750, 23.04.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1393/2012

23 квітня 2012 року 11год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Пушкової О.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Слесарчук Олександр Петрович,

відповідача: представник Троянчук Дмитро Миколайович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "Інвестжитлобуд" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111541 від 04.01.2012 року ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Інвестжитлобуд" (далі - ТзОВ "Інвестжитлобуд") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000111541 від 04.01. 2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5868520,00 грн. (4694809,60 грн. - за основним платежем, 1173702,40 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позов обґрунтований тим, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства суперечать фактичним обставинам, зроблені податковим органом без дослідження вказаних обставин та первинних документів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та пояснив суду, що ДПІ у м. Рівному здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТзОВ "Інвестжитлобуд" за серпень 2010 року, за наслідками якої складено акт від 20.12. 2011 р. № 396/15-200/30841150. На підставі вказаного акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.01. 2012 р. № 0000111541 про збільшення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 5868520,00 грн. (4694809,60 грн. - за основним платежем, 1173702,40 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями). Вказав, що таке нарахування є незаконним та необґрунтованим, оскільки підприємство не порушувало вимог п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України (далі -ПК України). Так, на момент анулювання реєстрації платником податку на додану вартість на балансі підприємства перебували основні фонди (легкові автомобілі) на суму 308326,00 грн. Проте, вказані основні фонди не належать до необоротних активів, при придбанні яких суми податку на додану вартість були включені до податкового кредиту. Просив позовні вимоги задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати оспорюване податкове повідомлення-рішення.

ДПІ у м. Рівному позовні вимоги не визнала повністю. Представник відповідача у судовому засіданні в обґрунтування заперечень пояснив суду наступне. Проведеною податковим органом перевіркою встановлено, що ТзОВ "Інвестжитлобуд" у додатку К1/1 декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік зазначена залишкова вартість основних фондів 209013,00 грн. та балансова вартість запасів на кінець 2008 року склала 23558710,00 грн. Податковим органом в ході перевірки встановлено, що платником подано декларації з податку на додану вартість за період з січня 2009 року по серпень 2010 року, в яких нарахування відсутні. Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду становить 58735,00 грн. Перевіркою встановлено, що ТзОВ "Інвестжитлобуд" не визнано умовний продаж на суму 23474048,00 грн. та не збільшено податкові зобов'язанні з податку на додану вартість відповідно на суму 4694809,60 грн. Згідно з п. 184.7 ст. 184 ПК України якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону. Враховуючи вказане, податковим органом правомірно зроблено висновок про порушення ТзОВ "Інвестжитлобуд" п. 184.7 ст. 184 ПК України - заниження податкових зобов'язань в декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 4694809,60 грн. На підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України до позивача податковим органом застосовано штрафні санкції з податку на додану вартість у сумі 1173702,40 грн. Відтак, оспорюване податкове повідомлення-рішення від 04.01. 2012 р. № 0000111541 є правомірним, а позов ТзОВ "Інвестжитлобуд" - необґрунтованим та безпідставним. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20 грудня 2011 року ДПІ у м. Рівне було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість ТзОВ "Інвестжитлобуд" за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 20.12. 2011 р. № 396/15-200/30841150 (а.с. 9-12).

На підставі акта перевірки від 20.12. 2011 р. № 396/15-200/30841150 ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 04.01. 2012 р. № 0000111541, яким ТзОВ "Інвестжитлобуд" збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5868520,00 грн. (4694809,60 грн. - за основним платежем, 1173702,40 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 7).

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ "Інвестжитлобуд" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Рівненської міської ради 31.03. 2000 р. (а.с. 6, 51-52).

Постановою господарського суду Рівненської області від 22.02. 2012 року було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру ТзОВ "Інвестжитлобуд". Згідно пункту 4 резолютивної частини вищезазначеної постанови призначено ліквідатором позивача арбітражного керуючого Франка О.П. (а.с. 14-15).

Рішенням ДПІ у м. Рівне від 21.06. 2011 р. анульовано реєстрацію ТзОВ "Інвестжитлобуд" платником податку на додану вартість на підставі пп. "ґ" п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що особа зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає органу державної податкової служби декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту (а.с. 53).

27.09. 2010 р. ТзОВ "Інвестжитлобуд" було подано до ДПІ у м. Рівне податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року (вх. № 92297 від 27.09. 2010 р.) з прочерками.

09.02. 2009 р. ТзОВ "Інвестжитлобуд" було подано до ДПІ у м. Рівне податкову декларацію з податку на прибуток за 2008 рік, у додатку К1/1 якої відображено балансову вартість запасів на кінець 2008 року у сумі 23558710,00 грн. та залишкову вартість основних фондів у сумі 209013,00 грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

За результатами камеральної перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України, а саме: ТзОВ "Інвестжитлобуд" не визнало умовного продажу на суму 23558710,00 грн., з них на суму ПДВ - 4694809,60 грн., та не віднесло вказану суму податку на додану вартість до податкового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п.1 розд. XIX Податкового кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. При цьому, його норми, за загальним правилом, застосовуються до тих правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, норми Податкового кодексу України можуть застосовуватися лише до тих правовідносин, що виникли після 1 січня 2011 року. До вказаної дати правовідносини щодо сплати та справляння податку на додану вартість були врегульовані Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04. 1997р. №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР).

За таких обставин, зважаючи на те, що анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість було здійснене 21.06. 2011 р, суд вважає безпідставними обґрунтування позивача щодо неправомірного застосування відповідачем до спірних правовідносин норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Отже, Податковим кодексом України (далі - ПК України) було встановлено дві обов'язкові умови, за яких платник податку зобов'язаний у разі анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість визнавати умовний продаж:

1) наявність на момент анулювання реєстрації платником податку на додану вартість на обліку товарів та необоротних активів;

2) включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту при придбанні вказаних товарів та необоротних активів.

Існування жодної з цих умов податковим органом не доведено.

Так, представник позивача пояснив суду, що на момент анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість у ТзОВ "Інвестжитлобуд" на обліку були наявні лише легкові автомобілі балансовою вартістю 308326,00 грн., які не придбавалися підприємством з нарахуванням податкового кредиту, оскільки відповідно до п. 7.4.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції станом на момент придбання автомобілів) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. Вказані обставини підтверджуються відомостями про майно боржника (а.с. 63).

Згідно з п. 184.6 ст. 184 ПК України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Як зазначалося судом вище, реєстрацію ТзОВ "Інвестжитлобуд" платником податку на додану вартість було анульовано 21.06. 2011 р.

Отже, з урахуванням вимог ст. 184 ПК України, останній податковий період при анулюванні реєстрації платником податку на додану вартість позивача закінчується 21.06. 2011 р.

Таким чином, посилання податкового органу на наявність у позивача на момент анулювання реєстрації платником податку на додану вартість товарних запасів на суму 23558710,00 грн. та основних фондів вартістю 209013,00 грн. є безпідставним, оскільки балансова вартість запасів та основних фондів у вказаних сумах була відображена ТзОВ "Інвестжитлобуд" у податковій декларації з податку на прибуток за 2008 рік (останній день податкового періоду - 31.12. 2008 р.), а анулювання реєстрації платником податку на додану вартість відбулося 21.06. 2011 р. Обставин щодо руху товарних запасів та основних фондів у позивача в період з 31.12. 2008 р. по 21.06. 2011 р. відповідачем перевірено не було.

Крім того, додаток К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток містить інформацію про балансову вартість основних фондів лише на початок розрахункового кварталу (у даному випадку за декларацією, що була використана під час камеральної перевірки, - це 01.01.2009 р.), у той час як ПК України вимагає визнавати умовний продаж таких фондів на день анулювання реєстрації платником податку на додану вартість (у даному випадку - це 21.06. 2011 р.).

Відповідно до пп. 75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Згідно з листом ДПА України від 23.03. 2011 р. N 8073/7/16-1617 "Щодо питань адміністрування податку на додану вартість" під час камеральних перевірок аналізуються розбіжності, виявлені за результатами електронної обробки (звірки) податкової звітності з податку на додану вартість та обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, зокрема:

1) розбіжності при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість:

- арифметико-логічні помилки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість (додатків);

- даних податкової декларації з податку на додану вартість та додатками до неї;

2) розбіжності між даними податкової декларації з податку на додану вартість та реєстром виданих та отриманих податкових накладних;

3) розбіжності між даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та даними митних органів;

4) розбіжності між даними реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Єдиного реєстру податкових накладних;

5) розбіжності між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом контрагентів (по заниженню податкових зобов'язань; по завищенню податкового кредиту) за даними розшифровок;

6) розбіжності за результатами співставлення даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних контрагентів (у виданих податкових накладних; в отриманих податкових накладних);

7) розбіжності за результатами обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Тобто, під час камеральної перевірки податковим органом аналізуються лише розбіжності, виявлені за результатами електронної обробки (звірки) податкової звітності з податку на додану вартість та обробки даних Єдиного реєстру податкових накладних, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних.

Згідно з п. 3 розд. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12. 2010 р. N 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01. 2011 р. за N34/18772 (далі - Порядок N 984), акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 розділу І Порядку N 984 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пп. 5.2 п. 5 розд. ІІ Порядку N 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Як встановлено судом, у порушення Порядку № 984, в акті перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, відсутні посилання на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, регістри бухгалтерського обліку тощо ТзОВ "Інвестжитлобуд", пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, які б засвідчували наявність порушень підприємством податкового законодавства, а саме заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 4694809,60 грн.

Зважаючи на викладене, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства у частині невизнання умовного продажу залишків запасів та основних фондів при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість, зроблені під час проведення камеральної перевірки, оскільки дані податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток не дають можливості податковому ревізору-інспектору встановити факт нарахування податкового кредиту саме стосовно тих товарних залишків або основних фондів, які знаходилися у залишку платника податку на день такого анулювання. Додаток К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток містить дані лише щодо балансової вартості запасів та основних фондів у разі наявності останніх, проте не містить інформації щодо періоду та способу їх придбання (зокрема, з нарахуванням податку на додану вартість чи без такого). Проводячи камеральну перевірку, ревізор позбавлений можливості перевірити обставини щодо формування показників декларації з податку на прибуток та податку на додану вартість та дослідити первинні або інші документи, що зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, які б підтверджували, зокрема, обумовлене порушення.

В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач довів суду обґрунтованість позовних вимог, а відповідач не підтвердив правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 2190 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції № к12/9/4 від 09.04. 2012 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0000111541 від 04.01. 2012 року

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "Інвестжитлобуд" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2190 (дві тисячі сто дев'яносто) грн. 00 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.