Постанова № 23787065, 19.04.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 квітня 2012 р. Справа №2а/0270/1048/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання: Колос Мирослави Сергіївни

представника позивача: Копейко Ф.А.

представника відповідача: Терепи С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватно-орендного підприємства "Зоря"

до: Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції

про: скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось приватно-орендне підприємства "Зоря" до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання ПОП "Зоря" вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року складено акт №422/23/30806362 від 30 вересня 2011 року.

На підставі зазначеного акту податковим органом 11 жовтня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1810223 грн. за основним платежем та 2262779 грн. за штрафними санкціями.

Позивач вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є помилковими, а відтак податкове повідомлення-рішення, що оскаржується, підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, окремо зазначивши, що посадові особи органу податкової служби при здійсненні перевірки Підприємства та винесенні податкового повідомлення-рішення діяли в межах, передбачених податковим законодавством України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" ПОП "Зоря" зареєстровано суб'єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ.

У період з 12 вересня по 23 вересня 2011 року посадовими особами Тростянецької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання ПОП "Зоря" вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, про що складено акт №422/23/30806362 від 30 вересня 2011 року (а.с. 14-55).

У даному акті зафіксовані порушення Підприємством вимог статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі", статей 125, 126 Земельного кодексу України, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пунктів 8-1.1, 8-1.2, 8-1.6, статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 185.1 статті 185, статті 187, пунктів 209.1, 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ПОП "Зоря" занижено суму податку на додану вартість в сумі 1810223 грн.

Виявлені порушення полягали у тому, що для здійснення господарської діяльності ПОП "Зоря" використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшли державної реєстрації.

Відтак, на думку податкового органу, при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди на які не пройшли державної реєстрації, ПОП "Зоря" втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких незареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації Підприємство до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Натомість, сума реалізованої продукції, яка вирощена Підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів оренди, що не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись ПОП «Зоря» до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальну декларацію.

Не погоджуючись із такими висновками податкового органу, позивачем подано до Тростянецької ОДПІ заперечення на акт №422/23/30806362 від 30 вересня 2011 року, які залишено без задоволення.

Наслідки проведеної перевірки знайшли своє відображення в прийнятому Тростянецькою ОДПІ податковому повідомленні-рішенні №0000112320 від 11 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1810223 грн. за основним платежем та 2262779 грн. за штрафними санкціями (а.с. 64).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, 19 жовтня 2011 року Підприємтсво оскаржило його до державної податкової адміністрації у Вінницькій області. За результатами розгляду скарги ДПА у Вінницькій області прийнято рішення (а.с. 56-59), яким податкове повідомлення-рішення №0000112320 від 11 жовтня 2011 року залишено без змін.

Позивач, не погодившись з таким рішенням державної податкової адміністрації у Вінницькій області, 01 грудня 2011 року звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації України, в результаті розгляду якої прийнято рішення (а.с. 76-79), яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення з урахуванням рішення про результати розгляду первинної скарги ДПА у Вінницькій області залишено без змін.

Даючи правову оцінку прийнятому податковому повідомленню-рішенню, суд зважає на таке.

Пунктами 8-1.1 та 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як випливає із матеріалів перевірки, для здійснення господарської діяльності ПОП "Зоря" використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшли державної реєстрації, а саме: у 2009 році - 2211,58 га, в тому числі рілля 2179,58 га, під господарськими будівлями та дворами 32 га, із яких пройшли державну реєстрацію станом на 01 січня 2009 року договори на загальну площу 1500,5346 га, що становить 68,85% від орендованої землі (ріллі); у 2010 році - 2169,11 га, в тому числі рілля 2137,11 га, під господарськими будівлями та дворами 32 га, із них пройшли державну реєстрацію станом на 01 січня 2010 року договори на загальну площу 1546,3898 га, що становить 72,36% від усієї орендованої землі (ріллі); у 2011 році - 2173,94 га, в тому числі рілля 2141,94 га, під господарськими будівлями та дворами 32 га, із яких пройшли державну реєстрацію станом на 01 січня 2011 року договори на загальну площу 1640,5902 га, що становить 76,59% від орендованої землі (ріллі).

Відтак, перевіряючими зроблено висновки, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими у органі реєстрації в установленому законодавством порядку, оскільки пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно (аналогічні положення містяться в пункті 209.6 статті 209 Податкового кодексу України). А тому, оскільки частина договорів оренди землі не пройшли державну реєстрацію, позивач неправомірно скористався податковою пільгою.

В зв'язку з наведеним, у акті перевірки зазначено, що реалізована продукція, що була вирощена на сільськогосподарських угіддях, які не зареєстровані відповідно до чинного законодавства, не може вважатися сільськогосподарською продукцією, вирощеною на власних або орендованих виробничих потужностях, та підлягає відображенню у податкових зобов'язаннях в загальній декларації.

При цьому, суд встановив, що розрахунок суми, яку Підприємство безпідставно включило до спеціальної декларації, проведено простим арифметичним способом, що наведено у акті перевірки (а.с. 40-43) та підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.

Проте, суд критично оцінює такі висновки податкового органу, враховуючи наступне.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону.

Аналогічні положення продубльовані у статті 18 Закону України "Про оренду землі". Так, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Аналізуючи наведені норми, суд погоджується із тим, що договори оренди землі, які використовуються позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, повинні пройти державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку.

Проте, недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Так, відповідно до пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті 209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 статті 8-1 вищевказаного Закону та статтею 209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Як вказувалось вище, позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось.

Крім того, перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Разом із тим, суду незрозумілий алгоритм визначення податковими інспекторами при проведенні перевірки кількості та якості сільськогосподарської продукції, вирощеної та реалізованої на земельних ділянках, що використовувались орендарем на умовах договорів оренди землі, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки, оскільки лише при врахуванні таких показників можливо вірно здійснити розрахунок суми, яку необхідно було включити до загальної декларації.

Крім того, незрозумілим є метод визначення податковим органом загального розміру площі землі та відповідно визначення вартості отриманої на ній сільськогосподарської продукції.

При цьому судом встановлено, що перевіряючими не досліджувалися середній показник врожайності, якість ґрунту на зазначених земельних ділянках тощо.

З огляду на викладене, використана податковим органом методика вирахування податкового зобов'язання не може бути застосована, оскільки не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а тому її застосування не узгоджується із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України. Відтак, суд дійшов висновку, що податкові інспектори не могли правильно здійснити розрахунок суми реалізованої продукції окремо із зареєстрованих та незареєстрованих договорів, не врахувавши при цьому зазначених вище показників.

Водночас, суд враховує твердження представника позивача, що причини, через які окремі договори оренди землі не були зареєстровані, не залежали від Підприємства. Основною причиною є довготривала процедура реєстрації договорів оренди землі, які укладені ПОП "Зоря" з фізичними особами до 2008 року.

Суд також враховує ту обставину, що позивач сплачує орендну плату з моменту укладання договорів оренди в зв'язку з використанням усіх земельних ділянок незалежно від того, зареєстровані правовстановлювальні документи на них чи ні, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується представником відповідача.

Таким чином, суд вважає помилковою позицію податкового органу щодо ідентифікації та виокремлення тієї суми, що слід було внести до загальної декларації, із загальної суми доходу, отриманого позивачем у періоді, що перевірявся, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення №0000112320 від 11 жовтня 2011 року підлягає скасуванню.

З приводу розподілу судових витрат суд звертає увагу на лист Вищого адміністративного суду України №2135/11/13-11 від 21 листопада 2011 року, яким роз'яснено особливості застосування частини 1 статті 94 КАС України. Так, у листі, зокрема, зазначено, що з урахуванням положень підпункту 3 пункту 9 розділу 6 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Відтак, з урахуванням частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету України слід стягнути судовий збір в розмірі 2146 гривень шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000112320, прийняте Тростянецькою об'єднаною державною податковою інспекцією 11 жовтня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватно-орендного підприємства "Зоря" судовий збір в розмірі 2146 гривень шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович