Ухвала суду № 23739704, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2012 р. м. Київ К-35096/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Метабанк»(далі Банк) та спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя (далі СДПІ)

на постанову господарського суду Запорізької області від 12.06.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009

у справі № 13/354/07-АП-5/192/08-АП

за позовом Банку

до СДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 02.04.2007 №0000140807/0 та від 18.05.2007 № 0000140807/1.

Постановою господарського суду Запорізької області від 12.06.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009, позов задоволено частково; оспорювані рішення скасовано в частині визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 15 891,51 грн. (у тому числі 73,54 грн. за основним платежем та 15 817,97 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що зафіксовані в акті перевірки порушення позивачем податкової дисципліни під час формування податкового кредиту та визначення податкових зобовязань з ПДВ підтверджуються лише частково.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Банк просить змінити оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та повністю задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оскільки на час вилучення банківської пластикової картки МастерКард та її тимчасового зберігання до передачі асоційованому члену системи МС (банку-емітенту такої картки) тимчасово змінюються умови грошового переказу за такою карткою, то вказана операція підпадає під перелік операцій, які звільнені від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, за посиланням позивача, судами безпідставно поширено строк давності, установлений пунктом 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»для подання заяви платника на повернення бюджетного відшкодування, на термін дійсності податкової накладної як підстави для включення ПДВ до податкового кредиту.

СДПІ, у свою чергу, у поданій касаційній скарзі просить повністю відмовити у позові Банку, посилаючись на неправильне визначення судами правової природи інвойс-рахунку. Так, за твердженням податкового органу, цей документ засвідчує факт поставки імпортованих послуг позивачеві, а тому саме отримання інвойс-рахунку є першою подією, з якою підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»повязує виникнення у платника податкового зобовязання з ПДВ.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг Банку та СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що СДПІ було проведено виїзну планову перевірки акціонерного банку «Металург»(правонаступником якого є позивач у справі) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 30.09.2006, оформлену актом від 22.03.2007 № 10/08-07-021/20496061. За наслідками цієї перевірки податковим органом було, зокрема, донараховано позивачеві податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 65 430,67 грн. (у тому числі 33130,20 грн. за основним платежем та 32300,47 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2007 № 0000140807/0. Підставою для прийняття названого акта індивідуальної дії стали такі обставини:

невключення позивачем до обєкта оподаткування ПДВ операції з поставки послуг, які полягали у вилученні позивачем з власних банкоматів пластикових банківських карток, емітованих іншим банком (закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк»), зберіганні цих карток та їх подальшому поверненні банку-емітенту з одержанням винагороди;

віднесення Банком до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з поставки позивачеві послуг нерезидентом (компанією S.W.I.F.T., Бельгія) за датою списання з рахунку позивача коштів на оплату цих послуг, а не за першою подією, а саме за датою одержання інвойсу, який засвідчує факт поставки цих послуг;

відображення позивачем у складі податкового кредиту у жовтні 2004 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними постачальником позивача у квітні-липні 2000 року за наслідками придбання Банком легкового автомобіля та сигналізації.

Відповідно до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками попередніх інстанцій про те, що вилучення банківських платіжних карток іншого банку з власних банкоматів, збереження цих карток та їх повернення банку-емітенту не підпадає під операції, які звільнені від оподаткування на підставі наведеної норми Закону, а тому поставка таких послуг оподатковується в загальному порядку.

Посилання Банку на те, що вказані дії фактично змінюють умови здійснення банківського переказу між клієнтом та банком-емітентом картки не спростовують зазначеного висновку попередніх інстанцій, позаяк наслідки тимчасової втрати клієнтом банку (контрагента позивача) пластикової картки жодним чином не змінюють правову сутність спірних послуг, які не передбачають будь-яких дій, що становлять зміст розрахунково-касового обслуговування.

Правильною є і надана судами правова оцінка про незаконність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними після спливу 1095 днів з момент виникнення у платника права на податковий кредит за такими накладними.

Так, згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 цієї ж статті Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Враховуючи, що сума податкового кредиту безпосередньо впливає на суму податкового зобовязання платника, тоді як строк давності для визначення платникові податкового зобовязання становить 1095 днів (підпункт 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами»), то право платника на включення ПДВ до податкового кредиту також обмежується 1095-денним строком з моменту видачі податкової накладної.

Згідно з підпунктом 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

І хоча чинне законодавство не містить переліку документів, які засвідчують факт поставки послуг, втім слід погодитися з висновком судів про те, що інвойс (рахунок-фактура) не є таким документом, позаяк хоча і містить інформацію про операцію (як-от перелік наданих послуг, їх вартість), однак не містить доказу прийняття замовником послуг. А відтак одержання позивачем інвойсу не може вважатися першою подією, з якою наведена норма Закону повязує виникнення у Банку податкового зобовязання з ПДВ.

З урахуванням викладеного суди процесуальних підстав для скасування правильних та вмотивованих рішень попередніх інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Метабанк»та спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 12.06.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 у справі № 13/354/07-АП-5/192/08-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко