Ухвала суду № 23739687, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2012 р. м. Київ К-27204/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2009

у справі № 6/247 (22-а-17624/08)

за позовом відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк»(далі -Банк)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2009, уточнені позовні вимоги Банку задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 15.05.2007 № 0000152201/0, від 25.07.2007 № 0000152201/1, від 04.10.2007 № 0000152201/2 та від 11.12.2007 № 0000152201/3. У прийнятті названих судових актів попередні інстанції виходили з правомірного включення позивачем до валових витрат суми страхового резерву, сформованого за активними операціями з надання банківських кредитів, гарантій, порук, акредитивів, позаяк обов'язок з формування страхового резерву банківськими установами виникає з моменту виникнення зобов'язань за цими операціями, а не з моменту фактичного здійснення виплат за ними. Крім того, за висновком судів, Банк цілком обґрунтовано зменшив суму балансової вартості 2-ї групи основних фондів на суму відшкодування, отриманого від страхової організації за наслідками пошкодження автомобіля внаслідок страхового випадку, як це передбачено підпунктом 8.4.9 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про безпідставне застосування судами до спірних правовідносин приписів підпунктів 8.4.8, 8.4.9 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за відсутності доказів виведення основних фондів (пошкодженого автомобіля) з експлуатації. Крім того, за посиланням відповідача, до моменту виникнення у Банка дебіторської заборгованості за наданими кредитами, гарантіями, поруками та акредитивами кошти, віднесені до страхового резерву для покриття втрат за такими операціями, не включаються до валових витрат.

У запереченні на касаційну скаргу Банк зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.

З огляду на нез'явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи було встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3 397 246 грн. (у тому числі 1 802 351 грн. за основним платежем та 1 594 895 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 04.05.2007 № 238/1-22-10-33294890, про:

безпідставне включення позивачем до валових витрат суми страхового резерву для відшкодування можливих втрат за наданими кредитами, гарантіями, поруками, акредитивами до фактичного здійснення виплат за цими операціями;

порушення позивачем абзацу другого підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невключення до валового доходу за півріччя 2006 року отриманого страхового відшкодування за полісом страхового відшкодування автомобіля в сумі 62777 грн.

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

В силу вимог підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 названого Закону будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою доходністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпунктом 12.2.2 цього пункту встановлено, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків -10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ. Під терміном "основна діяльність" слід розуміти операції, визначені статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи (підпункт 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Абзацом другим пункту 1.2 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 передбачено, що банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Відповідно до приписів пункту 2.12 Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.09.2001 № 386, активні операції банку це фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач правомірно використав при розрахунку розміру страхового резерву, який може бути віднесений до валових витрат, суми коштів, передбачені договорами про надання гарантій, порук та акредитивів, з огляду на те, що формування резерву по ризикам за вказаними операціями є обов'язковим для позивача як під нестандартні та сумнівні ризики. При цьому, однак, судами безпідставно не було взято до уваги доводи ДПІ про те, що зазначені суми не момент формування страхового резерву не являли собою фактично існуючих заборгованостей, по яких Банк мав право вимоги, оскільки за наданими гарантіями, поруками Банк не сплатив грошових сум кредиторам третіх осіб, а відтак до нього не перейшли права цих кредиторів. Водночас у підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено обов'язкову наявність боргових відносин як підставу формування страхового резерву, а саме - можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат. За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення Банком до валових витрат сум страхового резерву за цими операціями суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним. Оскільки позивачем не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.

Отже, враховуючи, що при визначенні розміру страхового фонду, який створюється за рахунок валових витрат, враховуються фактично існуючі боргові вимоги банку по активних операціях з дебіторами, а страховий резерв під інші активні операції банку, які не супроводжуються виникненням боргових вимог, створення якого банком є обов'язковим в силу нормативно-правового акту, не впливає на формування валових витрат, то за даних обставин відсутні підстави для включення Банком коштів на формування страхового резерву за спірними операціями до складу валових витрат.

Водночас слід погодитися з висновками судів про правомірність включення позивачем до валових витрат витрат на ремонт пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля на підставі підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з наступним зменшення балансової вартості 2-ї групи основних фондів на суму отриманого страхового відшкодування відповідно до підпункту «б»підпункту 8.4.9 пункту 8.4 цієї ж статті Закону.

Посилання скаржника на те, що приписи підпункту 8.4.9 пункту 8.4 статті 8 названого Закону поширюється лише на випадки ліквідації основних фондів (їх виведення з експлуатації) не відповідають нормам матеріального права, позаяк правила підпункту 8.4.8 пункту 8.4 вказаної статті Закону щодо балансової вартості основних фондів застосовуються і у разі лише часткового руйнування (пошкодження) об'єкта основних фондів.

Водночас оскільки судами не було розмежовано оспорювану суму податкових зобов'язань з податку на прибуток, визначену податковим органом, за кожним окремим епізодом, що, в свою чергу, виключає можливість виокремити незаконні донарахування від правомірних, ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду суду з урахуванням викладеного слід встановити, яку суму податкового зобов'язання за оспорюваним актом індивідуальної дії було визначено контролюючим органом неправомірно (тобто на підставі помилкового висновку про порушення Банком абзацу другого підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), ідентифікувати законно донараховану суму податкового зобов'язання (а саме -за результатами виявленого включення позивачем до валових витрат суми коштів, віднесених до сформованого резервного фонду за операціями з надання банківських кредитів, гарантій, порук, акредитивів) та за наслідками встановленого прийняти правильне та вмотивоване рішення по суті спору.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2009 у справі № 6/247 (22-а-17624/08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко