Постанова № 23739650, 26.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2012 р. м. Київ К-44921/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області (далі -ДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009

у справі № 2-а-1272/07 (22-а-19878/08)

за позовом приватного підприємства «Малинська меблева фабрика»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2007 № 0000632340/0, від 18.04.2007 № 0000632340/1, від 22.05.2007 № 0000632340/2, від 31.07.2007 № 0000632340/3, а також рішення про результати повторної скарги від 31.07.2007 № 7285/6/25-0115.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.07.2007 № 0000632340/3 з тих мотивів, що з огляду на підпункт 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»кошти, внесені засновником Підприємства до статутного фонду останнього не підлягають включенню до валового доходу позивача. Крім того, за висновком судів, твердження податкового органу про порушення позивачем порядку здійснення розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів не відповідає дійсним обставинам справи. В решті позову відмовлено з тих мотивів, що відповідні податкові повідомлення-рішення було скасовано в ході процедури їх адміністративного оскарження.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що позивач не проводив державної реєстрації змін статутного капіталу, який на момент реєстрації Підприємства становив 0 грн., у зв'язку з чим внесені ОСОБА_1 кошти є безповоротною фінансовою допомогою. До того ж, скаржник наголошує на порушенні позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на нез'явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006, оформлену актом від 14.03.2007 № 29/23-10/05516277. За наслідками цієї перевірки (з урахуванням результатів оскарження позивачем первісного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку) податковим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 418 638 грн. (у тому числі 307953 грн. за основним платежем та 110685 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 31.07.2007 № 0000632340/3. Підставою для здійсненого донарахування став висновок ДПІ про заниження Підприємством валового доходу у перевірений період внаслідок невключення до його складу коштів у сумі 1 197 900 грн., внесених засновником Підприємства ОСОБА_1 до статутного фонду позивача без реєстрації відповідних змін до установчих документів. Крім того, в акті перевірки зафіксовано факт невірного визначення позивачем балансової вартості запасів на початок та кінець звітного періоду, що призвело до заниження валового доходу на суму 33913 грн., позаяк при визначенні приросту (убутку) балансової вартості сировини, матеріалів в незавершеному виробництві та залишках готової продукції позивач включив до розрахунку вартість залишків готової продукції та незавершеного виробництва на початок та кінець звітного періоду, а не вартість безпосередньо сировини, матеріалів як складової частини вартості незавершеного виробництва та готової продукції.

Згідно з абзацами першим, четвертим та п'ятим пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Буквальне тлумачення цієї норми дає підстави для висновку, що в розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів, який враховується в податковому обліку, приймає участь балансова вартість запасів, по-перше, як товарно-матеріальних цінностей на складі відповідно до складського обліку платника податку та, по-друге, як матеріальна складова вартості незавершеного виробництва і готової продукції, виготовленої та нереалізованої. Підтвердженням такого висновку є розмежування запасів з метою бухгалтерського обліку, зокрема, на сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів; незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом (пункт 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246).

За узагальненим визначенням первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з фактичних витрат, що безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях, а первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (пункти 9 та 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»).

Відповідно до пункту 11 названого Положення до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Пунктом 12 цього Положення встановлено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення.

З використанням у виробництві придбаних підприємством сировини та матеріалів останні не перестають бути такими з точки зору джерела їх походження і не стають запасами, виготовленими підприємством власними силами, оскільки такими запасами за результатами виробничого процесу можуть бути незавершене виробництво та готова продукція. А відтак в розрахунку приросту (убутку) балансової вартості сировини та матеріалів (запасів), які були придбані підприємством та використані у виробничому процесі, результатом якого на кінець звітного податкового періоду є незавершене виробництво та готова продукція, виробнича собівартість продукції не може приймати участь.

З огляду на зазначене слід погодитися з висновком податкового органу про необхідність збільшення валового доходу позивача за 2006 рік на 33913 грн. з огляду на неправильне визначення Підприємством балансової вартості запасів у незавершеному виробництві та готовій продукції на початок та кінець звітного періоду.

Суди також помилково відмовили у позові в частині позовних вимог щодо оскарження рішення податкового органу про результати повторної скарги від 31.07.2007 № 7285/6/25-0115. Так, відмова у позові є правовим наслідком вирішення спору по суті в разі необґрунтованості позовних вимог. Однак вказані вимоги не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, позаяк зазначене рішення не створює для позивача юридичних наслідків як таке, що прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедур, та не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності.

Згідно з підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 ст. 4 закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

За визначенням підпункту 1.28.1 пункту 1.28 статті 1 цього Закону інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою ( підпункт 1.28.2 цього пункту).

Сутність господарської операції передбачає визначеність обєкта (предмета), стосовно якого вона здійснюється. У разі коли господарська операція полягає в обміні повинні бути визначенні обєкти такого обміну. Для прямої інвестиції як господарської операції, такими обєктами будуть кошти (майно), з одного боку обміну, та корпоративні права з іншого.

В даному разі, як встановлено судами, єдиним засновником Підприємства є ОСОБА_1, яким було прийнято відповідні рішення про збільшення статутного фонду Підприємства. З огляду на те, що, як випливає з частини четвертої статті 63 Господарського кодексу України, законодавчо встановлений порядок формування статутного капіталу унітарного підприємства не вимагає будь-яких інших дій, крім рішення його засновника, то в даному разі судами були правомірно кваліфіковано як пряму інвестицію грошові кошти в загальній сумі 1 197 900 грн., які внесені ОСОБА_1 з призначенням платежу "внесок в статутний фонд" на рахунок Підприємства.

З урахуванням викладеного оскаржувані рішення попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 228, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009 у справі № 2-а-1272/07 (22-а-19878/08) скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про результати повторної скарги від 31.07.2007 № 7285/6/25-0115.

Провадження у справі у цій частині закрити.

3. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009 у справі № 2-а-1272/07 (22-а-19878/08) скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.07.2007 № 0000632340/3 щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 8478 грн. за основним платежем та 3048 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позову відмовити.

4. В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009 у справі № 2-а-1272/07 (22-а-19878/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко