Постанова № 23739593, 19.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/16050/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

при секретарі Подолянко Р.О.

за участю представників сторін:

позивача Білецького О.В.

відповідача Косенчука С.І.

Генеральної прокуратури України Чубенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лиманський»

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011

у справі № 7/600/06

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лиманський»

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції

за участю Прокурора Миколаївської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Лиманський»(далі по тексту -позивач, СГВК «Лиманський») звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту -відповідач, Очаківська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2006 №0000322301/0, від 20.09.2006 №0000322301/1.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2009, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було здійснено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт перевірки від 04.07.2006 №36/23/00414078.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -платниками податку на додану вартість з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлених на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.07.2006 №00003223001/0 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1329616,00 грн., із них основний платіж -815648,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 513968,00 грн.

Дане рішення позивачем було оскаржене в адміністративному порядку, в результаті чого відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 20.09.2006 №0000322301/1 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1329616,00 грн., із них основний платіж -815648,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 513968,00 грн.

Відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що виноматеріали, які реалізовував позивач підприємствам вторинного виробництва підпадають під поняття алкогольних напоїв, відповідно до Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», тому на операції СГВК «Лиманський»з реалізації виноматеріалів, які є підакцизним товаром не поширюється спеціальний режим оподаткування податку на додану вартість.

З такими висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, було зупинено дію п. 7.7 ст. 7, пп. 10.1 і 10.2 ст. 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ з операцій із поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Дія наведеної норми поширюється на підприємства, які здійснюють операції з поставки власної, не віднесеної до підакцизної, сільськогосподарської продукції.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1996 № 365/96-ВР «Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір»передбачено, що цей перелік визначається й обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до Законів України від 6 лютого 1996 року № 30/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби», від 07.05.1996

№ 178/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої», від 24.05.1996 № 216/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них», від 11.07.1996 № 313/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)».

У Законі України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої»для визначення підакцизної продукції вживається слово «виноматеріали».

Саме по собі вживання у зазначеному Законі слова «виноматеріали»не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Словом «напій»виходячи з його семантики позначається спеціально приготовлена рідина, призначена для пиття. Алкогольний напій -це напій, який містить алкоголь.

Зважаючи на викладене, до підакцизної продукції може бути віднесено лише ті виноматеріали, які призначені для пиття та містять алкоголь.

Відповідно до Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої»не передбачалися ставки акцизного збору для виноматеріалів, виготовлених підприємствами первинного виробництва з власної сировини, і що реалізуються підприємствам вторинного виноробства.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що виноматеріал, який відвантажується на заводи вторинного виробництва для виготовлення виноробної продукції не можна вважати готовою продукцією. Виноматеріал переходить у готову продукцію -вино, після закінчення технологічного циклу та їх розливу у споживчу тару.

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої»встановлює, що підакцизними товарами є товари, які реалізуються як спирт етиловий та алкогольні напої. Згаданий закон має виключення, зокрема згідно ст. 2 Закону, підакцизними товарами вважаються і виноматеріали, але виноматеріали які реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виробництва для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини, крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці матеріали для виробництва готової продукції.

Судами не враховано, що позивач є підприємством первинного виробництва і реалізовувало ці матеріали підприємствам вторинного виробництва, які у подальшому використовували цей виноматеріал для виробництва готової підакцизної продукції.

Також варто зазначити, що на підприємство, яке вирощує виноград та виробляє виноматеріал, який є продуктом переробки сільськогосподарської продукції розповсюджується дія Указу Президента України «Про підтримку сільськогосподарських, товаровиробників»та п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідач хибно відніс виноматеріали позивача до підакцизної продукції, тому податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лиманський»підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2009 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лиманський»задовольнити.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова