Ухвала суду № 23694383, 02.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2012 р. м. Київ К-12031/09

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 23.01.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009

у справі № АС 12/506-07

за позовом Управління майна комунальної власності Сумської міської ради

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Сумської області від 23.01.2008, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Суми від 05.06.2007 № 0000332305/1/20996, від 05.06.2007 № 0000332305/1/20997, від 27.03.2007 № 0000332305/0/20996, від 27.03.2007 № 0000332305/0/20997.

ДПІ в м.Суми подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ст. 23 Господарського кодексу України, п. 1.3, п. 1.4 ст. 1, п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про систему оподаткування».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 27.03.2007 № 0000332305/0/20996, від 05.06.2007 № 0000332305/1/20996 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3525252 грн., в тому числі 2350168 грн. основного платежу та 1175084 грн. штрафних санкцій, та податкові повідомлення-рішення від 27.03.2007 № 0000332305/0/20997, від 05.06.2007 № 0000332305/1/20997 про визначення позивачеві податкового зобов'язання зі штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1175084,00 грн. з податку на додану вартість прийнято на підставі акту перевірки від 12.03.2007 №1402/235/33525906/32 за період з 14.06.2005 по 30.09.2006.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 2, ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач, перевищивши станом на 10.08.2005 сукупно загальну суму від здійснення операцій з поставки послуг (надання в оренду майна), що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом (300000 грн.), не зареєструвався як платник податку на додану вартість у податковому органі.

Визнаючи нечинними податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за операціями купівлі-продажу та оренди майна, які були об'єктом перевірки, господарська діяльність позивача відсутня, перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки послуг не мало місця, оскільки дані послуги не підпадають під визначення п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення, оскільки суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до частини другої статті 2 Господарського кодексу України відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах.

Пункт 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»під поставкою послуг розуміє будь-які операції цивільно-правового характеру, зокрема з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу).

За вимогами п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Закон України «Про податок на додану вартість»не надає пільг комунальним підприємствам, в тому числі тим, яким делеговані функції місцевих рад, щодо сплати податку на додану вартість за операціями з надання в оренду майна комунальної власності.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що податок на додану вартість за договорами оренди комунального майна, укладеними Управлінням комунального майна та приватизації з орендарями, сплачувався за умовами договорів самостійно орендарями на рахунок Державного бюджету з ПДВ, не врахували вимог п. 1.3 ст. 1 вказаного Закону та не перевірили, за ким значаться ці сплати до бюджету, як обліковували сплачені суми податку на додану вартість покупці послуг.

Також суд касаційної інстанції звертає увагу суду на те, що податковими повідомленнями-рішеннями від 27.03.2007 № 0000332305/0/20997 та від 05.06.2007 № 0000332305/1/20997 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1175084,00 грн. на підставі п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Обов'язковими умовами для застосування до платника податків штрафу, передбаченого п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є наявність факту декларування платником податків переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, або наявність факту засудження платника податків (посадової особи платника податків) за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків). За відсутності таких обставин, податкова інспекція не має право застосовувати до платника податків штрафу на підставі вказаної норми Закону.

Тому, при вирішенні справи щодо таких податкових повідомлень-рішень необхідно дослідити наявність обставин, з якими дана норма пов'язує виникнення у платника податків обов'язку сплатити штраф на підставі даної норми Закону.

Також звертається увага суду на визначений позивачем у позовній заяві спосіб захисту: «визнати нечинними податкові повідомлення-рішення». Такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), може стосуватися лише нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту може стосуватися вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). У такому разі протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Сумської області від 23.01.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло