Ухвала суду № 23694388, 02.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/19518/11

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Коломойцевої І.О., Польнікової Н.В.

відповідача Величка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011

у справі № 2а-6576/10/0870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Мотор Січ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000650802/0 від 09.06.2010 та № 0000650802/1 від 12.08.2010. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Мотор Січ»судові витрати у сумі 3,40 грн.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», наголошуючи на тому, що позивач не має права на віднесення до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений без здійснення операції з придбання товару. Також посилається на порушення ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 09.06.2010 № 0000650802/0 та від 12.08.2010 № 0000650802/1 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 520001 грн. слугували висновки перевірки, зафіксовані в акті від 27.05.2010 № 159/08-02/14307794, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Порушення полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту березня 2010 року податок на додану вартість, сплачений митним органам при ввезенні обладнання із зазначенням у ВМД характеру угоди «84». Податковий орган вважає, що позивач не має права на віднесення до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений за наслідками здійснення ввезення товару на територію України за угодою з характером «84», оскільки останній ввезено без придбання його позивачем. Ввезення непридатних запчастин здійснено з метою обстеження та поновлення, але не з метою придбання. Характер угоди «84»згідно із Порядком ведення відомчих класифікаторів з питань митної статистики, які використовуються в процесі оформлення митних декларацій, затвердженої наказом Державної митної служби України від 12.12.2007 № 1048, означає «інше»і не передбачає розрахунків за товар.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та вважає, що суди, виходячи із встановлених обставин, правильно застосували дану норму закону.

Підпункт 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає низку умов, за яких нарахований (сплачений) податок на додану вартість може бути віднесено до складу податкового кредиту. Однією з таких обов'язкових умов є: нарахування (сплата) податку на додану вартість у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено питання щодо характеру здійснених операцій, в результаті чого суди дійшли правильного висновку, що податок на додану вартість при розмитненні майна сплачено позивачем саме у зв'язку з придбанням такого майна з метою його подальшого використання у межах господарської діяльності.

Зокрема, судами встановлено, що тип угоди відповідає змісту правочину, на виконання якого здійснюється поставка матеріальних цінностей, та відображає спосіб розрахунків за поставлений товар. Характер зазначеної у ВМД угоди «84»означає відсутність розрахунків з постачальником у зв'язку з поверненням раніше вивезених матеріальних цінностей або із заміною одних матеріальних цінностей на інші. Отримані за ВМД запасні частини поставлено підприємству в обмін на раніше експортовані запасні частини, що зняті в результаті здійснення ремонту, та на заміну раніше імпортованих. За умовами контрактів, зняті в процесі ремонту запасні частини переходять у власність ВАТ «Мотор Січ», тобто під час проведення господарських операцій здійснюється перехід права власності на майно, що ввезено на митну територію України. Отримане у власність майно пов'язано з виробничим процесом та використовується у подальшій господарській діяльності позивача.

Факт переходу права власності на майно спростовує доводи податкового органу про те, що така операція не належить до поставки, про що йдеться в абз. 2 п. 1.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Аналіз положень п.п. 3.1.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», за якими операції з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту згідно з положеннями глав 29 - 30 Митного кодексу України є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, положень п.п. 7.3.6. п. 7.3 ст. 7, за якими на дату подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті, виникають податкові зобов'язання зі сплати такого податку, положень п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, за якими для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України виникає податковий кредит на дату сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з п.п. 7.3.6 цієї статті, а також положень п.п. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, за якими у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, також дає підстави для висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість при розмитненні товару на підставі вантажно-митної декларації.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло