Постанова № 23674297, 29.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 лютого 2012 року № 2а-18858/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічнет акціонерне товариство "Сітібанк" до Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.05.2008 р. Акціонерний комерційний банк «Сітібанк»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 22.05.2008р. №0000124310/3.

Позовні вимоги ґрунтувались на тому, що висновки акту перевірки про порушення, вчинені позивачем, є помилковими та ґрунтуються на невірному тлумаченні контролюючим органом норм чинного законодавства, зокрема на тому, що :

- позивачем правомірно було віднесено до валових витрат суми страхового резерву, сформованого на можливе відшкодування витрат за договорами гарантії, наданими позивачем за своїх контрагентів;

- позивачем правомірно було віднесено до вартості автомобілів, що амортизувалася, суму податку на додану вартість, сплачену у вартості таких автомобілів. При цьому, позивач посилається на наявність прямо протилежних вказівок, та відповідно, конфлікту інтересів, між Законом України «Про податок на додану вартість»та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідачем позовні вимоги заперечувались повністю з наступних підстав:

- позивачем протиправно було віднесено до валових витрат суми страхового резерву, сформованого на можливе відшкодування витрат за договорами гарантії, наданими позивачем за своїх контрагентів, оскільки підпункт 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає можливість віднесення до складу валових витрат тільки суми фактично понесених витрат, тобто сум виплачених за гарантійними зобовязаннями, а не виставлених гарантій. Відповідач вважає, що віднесення до складу валових витрат сум страхового резерву щодо гарантій може бути здійснено тільки після сплати суми наданої гарантії за контрагента та повинно забезпечувати ризик можливого неповернення коштів таким контрагентом. Відповідач стверджує, що, оскільки ризик неповернення несплачених коштів відсутній, то віднесення сум до валових витрат є неправомірним;

- позивачем неправомірно було віднесено до вартості автомобілів, що амортизувалася, суму податку на додану вартість, сплачену у вартості таких автомобілів, оскільки можливість такого віднесення не передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», в свою чергу даним Законом не передбачено можливості встановлення правил оподаткування податком на прибуток іншими Законами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2008 р. по справі №11/201, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 р. (справа №22-а-42785/08 р.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.11.2011 р. (справа №11/201, К-1958/10) здійснено процесуальне правонаступництво та замінено Акціонерний комерційний банк «Сітібанк (Україна)»на Публічне акціонерне товариство «Сітібанк»; касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сітібанк»задоволено частково; Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2008 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 р. у справі №22-а-42785/08 (11/201 номер справи у суді першої інстанції) скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

29.02.2012 р., в процесі розгляду справи Окружним адміністративним судом м. Києва, Публічне акціонерне товариство «Сітібанк»звернулось до суду із заявою в якій, посилаючись на те, що з моменту звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом у цій справі минуло більше ніж три роки, позивач просить вважати належною позовною вимогою, вимогу Публічного акціонерного товариства «Сітібанк»про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.05.2008р. №0000124310/3.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією в м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову перевірку Акціонерного комерційного банку «Сітібанк (Україна)»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004р. по 30.06.2007р. за результатами якої складено акт № 859/4310/21685485 від 11.10.2007р.

На підставі висновків вказаного акту про порушення позивачем пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8, пп. 12.2.1, 12.2.2 п. 12.2 ст. 12, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та за результатами оскарження прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання та застосування штрафних санкцій за платежем «податок на прибуток банківських організацій»відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000124310/3 від 22.05.2008р., яким донараховано 2 883 082, 71 грн. (в тому числі 50 883, 10 грн. основний платіж, 2 832 199, 61 грн. штрафні санкції).

Правомірність податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 22.05.2008р. №0000124310/3 і є предметом розгляду цієї справи.

Перевіркою встановлено порушення пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст.4, пп. 12.2.1, 12.2.2, п. 12.2 ст. 12 Закону №334. Як вбачається з акту перевірки, порушення, встановлене відповідачем, полягало в тому, що позивачем надавались гарантії та здійснювалось формування та розформування страхового резерву за зазначеними гарантіями, проте, фактично виплати за гарантіями за рахунок власних коштів не здійснювались, проте проводилось розформування страхового резерву по позабалансовим зобов'язанням та наступне формування. Відповідач дійшов висновків, що фактично банком перерахування коштів не здійснювались, борг відсутній, тому і підстав для формування (розформування) страхового резерву не було.

Обставини надання гарантій та відображення всіх обставин бухгалтерського обліку позивача в акті перевірки, всі інші обставини за даним епізодом сторонами не спростовуються, в матеріалах справи наявні копії гарантій, досліджених в процесі проведення перевірки.

З позицією відповідача, викладеною в акті перевірки, суд не погоджується виходячи з нижченаведеного.

Підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції, яка діяла до внесення змін відповідно до Закону України від 23.06.2009 р. N 1533-VI, тобто на момент формування позивачем страхового резерву, було встановлено, що, з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Суд приходить до висновків, що даною правовою нормою було передбачено створення страхового резерву для відшкодування ризику неповернення заборгованості, при цьому, затвердження методики та критеріїв віднесення заборгованості було делеговано Національному банку України. Таким чином, нормою Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було прямо передбачено застосування нормативів Національного банку України для цілей оподаткування.

Відповідно до пункту 1.9 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року № 279 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 серпня 2000 р. за № 474/4695 1.9., банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Виноскою до пункту 1.9 передбачено, що такою угодою розуміється угода про надання гарантії тощо.

Отже, для визначення моменту віднесення сум до страхового резерву, Національним банком України прямо передбачено місячний термін з дня укладення угоди про надання гарантій, та не зазначено про сплату коштів на виконання угоди.

Окрім того, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з підпунктом 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV, розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, для комерційних банків не може перевищувати 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Фактична видача гарантії, на думку суду, і є початком дії наданої гарантії.

Так, згідно зі статтею 561 ЦК України, гарантія діє протягом строку, на який вона видана, гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Таким чином, гарантії, видані позивачем, були чинними з дати видачі таких гарантій до обумовленої в гарантії дати закінчення строку її дії, та створювали для позивача всі правові наслідки наявних зобовязань.

Посилання відповідача на невикористання контрагентами позивача гарантій судом не приймається з посиланням на норми статті 562 ЦК України, з огляду на положення якої Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Видані позивачем гарантії обєктивно не передбачають можливої оцінки стану контрагента банку після видачі гарантії, відізвання виданої гарантії у звязку зі зміною стану платоспроможності особи, якій така гарантія видана. При цьому, судом враховується, що умовами гарантій, виданих позивачем, не передбачено умов відкликання наданих гарантій. Таким чином, виникнення обовязку позивача зі сплати гарантійних сум жодним чином не залежить від волі позивача, та не контролюється позивачем.

Виникнення обовязку позивача зі сплати сум за гарантіями залежить від дій (бездіяльності) заявника гарантій, при цьому, вимоги щодо сплати сум можуть бути висунені бенефіціарами в будь який момент, а ймовірність повернення коштів за фактично сплаченими гарантіями на момент виникнення права на регресну вимогу до контрагента оцінці позивачем обєктивно не підлягає.

Отже, дії Публічного акціонерного товариства «Сітібанк»по віднесенню до складу валових витрат витрат із формування страхового резерву під надані гарантії з моменту видачі таких гарантій, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, є цілком правомірними.

Також перевіркою було встановлено, що в порушення п.п.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", позивачем завищено амортизаційні відрахування в частині неправомірного збільшення балансової вартості основних засобів 2 групи на суму сплаченого у складі ціни податку на додану вартість при придбанні легкових автомобілів.

Такого висновку відповідач дійшов з урахуванням того, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В зв'язку з тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а до нього не внесено відповідних змін, то відповідач вважає, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту, до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається платником податку за рахунок інших джерел.

Згідно з пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Підпунктом 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Разом з тим, підпунктом 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, визначено, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, сплата податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, не включається до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97) передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Тобто, згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97, суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, однак цього не можна робити згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне зазначити, що Закон N 168/97 та Закон N 334/94 припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфлікт інтересів.

Згідно пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, Окружним адміністративним судом м. Києва вбачається наявність прямо протилежних вказівок в двох Законах України, що може свідчити про наявність конфлікту інтересів.

Натомість, у разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при їх застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку саме пункт 8.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»регулює правові наслідки будь-яких операцій з придбання (створення) усіх видів основних фондів. У той же час норма п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто, на думку суду, регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.

Частиною третьою п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

29.02.2012 року, в процесі розгляду справи в Окружному адміністративному суді м. Києва, Публічне акціонерне товариство «Сітібанк»надало в матеріали справи податкові декларації з податку на додану вартість за 3 місяць 2005 року та 9 місяць 2005 року, реєстри отриманих та виданих податкових накладних за період, що охоплює 2005 рік, відомості амортвідрахувань в податковому обліку за 1, 3, 4 квартали 2005 року, 3 квартал 2006 року та документальне підтвердження придбання позивачем автомобілів.

Судом встановлено, що під час придбання легкових автомобілів у 2005-2006 роках позивачем у складі ціни придбаного товару було сплачено суми податку на додану вартість в сумі 243781,85 грн., з яких:

- Nissan Maxima 2.0 A/T 31255,83 грн. ПДВ;

- Nissan Maxima 2.0 M/T 31255,83 грн. ПДВ;

- Nissan Maxima 3/0 A/T 34730,00 грн. ПДВ;

- Nissan X-Trail 32353,67 грн. ПДВ;

- Volvo S60 33159,33 грн. ПДВ;

- Nissan Almera 1,5 M/T 14300,00 грн. ПДВ;

- Volvo XC90 19886,10 грн. та 46841,09 грн. ПДВ,

Окрім того, в реалізацію положень статей 11, 69 Кодексу адміністративного судочинства України представником Публічного акціонерного товариства «Сітібанк»подано суду письмове пояснення, в якому зазначено, що суми податку на додану вартість, сплачені у звязку із придбанням зазначених автомобілів, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем віднесені не були.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків зазначене в належний та допустимий спосіб спростовано не було.

Враховуючи викладене, Окружний адміністративний суд м. Києва не погоджується з висновком Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків щодо порушення позивачем приписів пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 та пп. 4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що відповідачем, з посиланням на належні докази, не доведено правомірність винесеного акту індивідуальної дії, а отже, спірне податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сітібанк», в даному випадку, підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 22.05.2008р. №0000124310/3

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.