Ухвала суду № 23667373, 19.04.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2012 р.Справа № 2-а-11443/09/2170

Категорія:8.3.2Головуючий в 1 інстанції: Кравченко К.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача -судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря - Ридванської Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції ум. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Електромаш» до державної податкової інспекції у м Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто - Електромаш»(надалі - позивач), звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі - ДПІ, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 03.12.2008р. №0005912301/0, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 231891,92 грн.. у тому числі 187457,69 грн. - за основним платежем, 44434,23 грн. - за штрафними санкціями, та №0005912301/0, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1261544 грн., у тому числі 630772 грн. - за основним платежем та 630772 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року -позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Херсоні від 03.12.2008р. № 0005902301/0.

Визнати недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Херсоні від 03.12.2008р. №0005912301/0.

В апеляційній скарзі, ДПІ у м. Херсоні, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду від 11.08.2011року -скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що спірні повідомлення-рішення винесені на підставі акту від 24.11.08р. №3574/23-5/32125274 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.07р. по 30.06.08р..

За актом перевірки на розмір зобов'язань з податку на прибуток вплинуло зменшення за наслідками перевірки валових доходів позивача на 68 574,18 грн. та зменшення задекларованих валових витрат на 818 405,93 грн..

ДПІ в акті перевірки зазначає, що позивач в порушення вимог пп..4.1 п.4 .1 ст.4 пп.

11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від

28.12.1994р. №334/94-ВР (далі Закон №334) завищив свої валові доходи за 3 квартал 2007р. на суму 5093,24 грн., за 4 квартал 2007р. на суму 60488,38 грн. та за 1 квартал 2008р. на суму 7864,22 грн., а за 2 квартал 2008р. не задекларував отримані доходи у сумі 4871,66 грн., тому за висновком ДПІ позивач зависив розмір задекларованих ним валових доходів на суму 685743,18 грн..

Проти висновку ДПІ про завищення за перевірений період валових доходів на загальну суму 68574,18 грн. позивач не заперечує, тому цей висновок ДПІ є правомірним.

За актом перевірки в порушення вимог п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 до складу валових витрат, позивач неправомірно відніс витрати на суму 219638,0 грн. у зв'язку із подвійним включення до їх складу витрат на оплату праці водіям.

За даними відповідача перший раз витрати на оплату праці водіям були віднесені при визначені загального розміру витрат, пов'язаних з оплатою праці найманих працівників, за рядками 04.3 та 04.4 декларації з податку на прибутку позивача, а другий раз при складені розрахунку транспортно-заготівельних витрат та розподілу цих витрат між залишками придбаних запасів на кінець звітного періоду та між вартістю запасів, використаних у господарській діяльності позивача протягом такого завітного періоду, які включені позивачем у рядок 04.13 декларації з податку на прибуток.

Позивач, посилаючись на розрахунок транспортно-заготівельних витрат, стверджує, що при розподілі цих витрат між залишками придбаних запасів та запасами, які використані у господарській діяльності протягом розрахункового звітного періоду, витрати на оплату праці водіїв до розрахунку не включались тому і не могли бути вдруге включені до складу валових доходів за рядком 04.13 декларації з податку на прибуток.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій»матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За п.5.21 п.5.2 ст.5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Отже, за приписами ст.5 Закону№334 понесені платником податку витрати для потреб господарської діяльності відносяться до складу валових витрат декларації з податку на прибуток, виходячи з дати здійснення цих витрат, та на повну суму таких витрат. Саме тому, на думку колегії суддів, витрати на оплату праці водіям повинні були бути відображені позивачем у податковій звітності на повну суму таких витрат.

З акту перевірки вбачається, що висновок про подвійне віднесення витрат на оплату праці водіям до складу валових витрат ДПІ зробило на підставі перевірки даних саме бухгалтерського, а не податкового обліку позивача.

При цьому ДПІ не вказує на порушення позивачем правил визначення та розподілу транспортно-заготівельних витрат у бухгалтерському обліку позивача, встановленого Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99р. №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.99р. за №751/4044.

Однак, даний Стандарт №9 передбачає здійснення розрахунку транспортно-заготівельних витрат для визначення фінансового результату у бухгалтерському, а не у податковому обліку підприємства, а тому розрахунок та розподіл транспортно-заготівельних витрат жодним чином не впливає на розмір задекларованих валових витрат у податковій декларації з податку на прибуток.

Крім того, суд в постанові вірно зазначає, що при складанні акту перевірки відповідач зобов'язаний був керуватись вимогами Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08. 2005р. № 327, зареєстрованого в Мін'юсті України 25.08.2005 р. за №925/11205 (далі - Наказ №327).

Відповідно до пп. 2.3.2. 2.3.4 п.2.3. Наказу №327 за кожним відображеним в акті фактом порушенням податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Отже Наказ №327 зобов'язує податковий орган висновки акту перевірки підтверджувати належними доказами з посиланнями на первинні документи платника податку.

Тому суд правильно послався на те, що ДПІ не дотрималось приписів Наказу №327, оскільки висновок про подвійне включення витрат на оплату праці водіїв до складу валових витрат декларації з податку на прибуток не підтверджені з посиланням на первинні бухгалтерський документи позивача, які б цей факт підтвердили.

За актом перевірки валові витрати позивача зменшено на 10022,87 грн. з тих підстав, що позивач у порушення вимог п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 відніс до складу валових витрат витрати на відрядження ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які не були працівниками позивача.

Відповідач стверджує, що дане порушення відображене позивачем по бухгалтерському рахунку №37.2 та визначене бухгалтерською проводкою Д-т 911.8 К-т 37.2.

Позивач, не заперечуючи проти того факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є його працівниками, наголошує на тому, що при складанні декларації з податку на прибуток витрати на відрядження цих осіб до складу валових витрат ним взагалі не включались, а були проведені за рахунок адміністративних витрат, тобто за рахунок прибутку підприємства, який залишився після сплати податку на прибуток.

Тому колегія суддів також вважає, що відповідач, доводячи факт цього порушення, безпідставно посилається на дані бухгалтерського обліку позивача, оскільки формування валових доходів та валових витрат провадиться на підставі первинних бухгалтерських документів платника податків, оброблених та згрупованих у відповідності з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а дані бухгалтерського обліку можуть бути використані платником податку та податковим органом як допоміжні дані, які прямо не заперечують та не доводять існування об'єкту оподаткування.

Факт того, що витрати на відрядження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 увійшли до складу валових витрат ДПІ не підтвердило жодним належним доказом.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, щодо необгрунтованості рішення ДПІ про завищення позивачем валових витрат на суму 10022,87 грн.

Відповідно до акту перевірки позивач в порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 відніс до складу валових витрат суму 530145,0 грн., виплачену фізичним особам-підприємцям, які одночасно були і працівниками позивача, а виконана цими підприємцями робота для позивача фактично відноситься до їх функціональних обов'язків, як працівників позивача, а тому позивач безпідставно проводив оплати цим приватним підприємцям.

У відповідності до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ст.43 ГК України).

Колегія суддів погоджується з думкою суду , що позивач, як суб'єкт підприємництва, мав право самостійно обирати спосіб залучення фізичних осіб для виконання робіт (надання послуг) для потреб його господарської діяльності та встановлювати у залежності від обсягу наданих послуг розмір грошової винагороди.

При цьому визначальним є факт надання таких послуг та їх використання у господарській діяльності платника податку для отримання оподатковуваного доходу.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач підтверджує фактичне надання послуг фізичними особами-підприємцями на суму 530145 грн. та підтверджує використання цих послуг у господарській діяльності позивача, тому суд правильно вважає промірним віднесення вартості цих послуг до складу валових витрат позивача.

Факт того, що приватні підприємці отримували від позивача оплату за ту саме роботу (того ж виду та обсягу), що виконували для позивача за трудовим договором, як його наймані працівники, є недоведеним.

Також ДПІ жодним чином не оцінює і фінансовий результат від наданих вказаними підприємцями послуг, та вплив цього результату на об'єкт оподаткування, тобто на суму сплачених позивачем податків до бюджету.

Отже, твердження ДПІ про те, що витрати позивача на оплату таких робіт (послуг) не відповідають «державним»інтересам, направлені лише зменшення об'єкта оподаткування і в кінцевому результаті призвели до втрат бюджету, позбавлені обґрунтування.

Відповідно до п.3.1 ст. З Закону №334 об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Враховуючи вищенаведені висновки суду щодо викладених в акті перевірки порушень, а також приймаючи до уваги визначений п.3.1 ст.З Закону №334 порядок формування оподатковуваного прибутку, колегія суддів також вважає, що загальним результатом акту перевірки повинно бути лише зменшення оподатковуваного прибутку позивача на 9974,18 грн. (68574,18-58600,0), а не нарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 03.12.2008р. № 0005902301/0 в повному обсязі.

За висновками акту перевірки, позивач в порушення вимог пп..7.4.4. п.7.4 ст.7 пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі - Закон №168) занизив податок на додану вартість на 630772,0грн., у тому числі за липень 2007р. на 6679,0 грн., за серпень 2007р. на 234349,0 грн. та за жовтень 2007 року на 389744,0 грн.

Такий висновок акту перевірки став підставою для винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від 03.12.2008р. №0005912301/0.

Відповідно до акту перевірки відповідачем встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань за липень, серпень та жовтень 2007 року на загальну суму 705544,0 грн., завищення податкових зобов'язань за грудень 2007 року та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2008 року на 729464,0 грн., а також завищення податкового кредиту на 75,0 грн. за квітень 2008 року.

За текстом акту перевірки неможливо визначити, які саме об'єкти оподаткування (господарські операції) вплинули на зазначений висновок акту перевірки, тому відповідачем належним чином не підтверджені висновки акту перевірки про заниження та завищення належної до сплати суми податку на додану вартість.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідач, сума занижених та завищених зобов'язань з ПДВ визначена ревізором лише на підставі аналізу даних бухгалтерського обліку реалізації товарів, робіт та послуг позивача, і тому в акті перевірки не вказано, які саме об'єкти оподаткування (господарські операції) не враховані позивачем під час визначення належної до сплати суми ПДВ.

У відповідності з п.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165, зареєстровано в Мін'юсті України 23.06 1997 р. за № 233/2037 складання податкової накладної потребує ведення реєстрів виданих податкових накладних, а формування податкового кредиту потребує ведення реєстру отриманих податкових накладних.

Отже, існуючий порядок оформлення та отримання податкових наданих зобов'язує платника податку вести податковий облік операцій з продажу та купівлі товарів (робіт,

послуг)по кожному контрагенту окремо,

За матеріалами перевірки відповідач не заперечує проти існування у позивача податкового обліку об'єктів оподаткування з податку на додану вартість, тому суд правильно вважає, що відповідач при проведені перевірки мав можливість та повинен був визначити правильність декларування позивачем зобов'язань з ПДВ у розрізі об'єктів та суб'єктів р оподаткування, а висновки про виявлені порушення обґрунтувати з посиланням на первинні документи позивача.

На підставі викладеного, та враховуючи положення п.2.3.2, 2.3.4 Наказу ДПА України №324, суд вважає, що висновки акту перевірки, щодо заниження належних до сплати сум податку на додану вартість на загальну суму 630772,0 грн. є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість визначення позивачу податковим повідомленням-рішення від 03.12.2008р. №0005912301/0 зобов'язань з ПДВ, а тому позовні вимоги про визнання цього рішення недійсним підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, прийняв постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 254 КАС

України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції ум. Херсоні -залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Електромаш» до державної податкової інспекції у м Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень -рішень,- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: