Постанова № 23667283, 10.04.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2012 р.Справа № 2-а/1570/4735/11

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2011 року Приватне акціонерне товариство «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000052302 від 15.06.2011р..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що з висновками акту перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення -рішення, він незгоден та вважає їх неправомірними, незаконними та такими, що суперечать діючому законодавству України у зв'язку з необґрунтованістю та не доведеністю.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000052302 від 15.06.2011р. - відмовлено.

В апеляційній скарзі представника Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД», перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи справу суд першої інстанції встановив, що ПАТ «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»зареєстровано Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області 29.07.1996р., що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №592972.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом діяльності позивача за КВЕД являється: 45.23.0 -будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд, 45.21.1 -будівництво будівель, 74.20.1 -діяльність у сфері інжинірингу.

На підставі наказу про проведення перевірки №583 від 08.06.2011р., головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Овідіопольському районі в Одеській області, проведено документальну невиїзну перевірку ПАТ «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»з питань дотримання вимог податкового законодавства за лютий 2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт №1193/23-2/02138530 від 09.06.2011р. «Про результати документальної перевірки ПАТ «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків -контрагентів за лютий 2011 року. У зазначеному акті відповідачем зазначено про встановлені позивачем порушення ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України у частині недодержання правочину з ТОВ «Реконструкція», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та ст. ст. 198.3, 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 56667,00 грн., у тому числі за лютий 2011 року у сумі 56667,00грн..

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000052302 від 15.06.2011р., про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість у сумі 56667,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн..

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем не доведено реальності здійснюваної ним господарської операції щодо якої йому була виписана ТОВ«Реконструкція»податкова накладна №178 від 28.02.2011р.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальника (ТОВ «Реконструкція») послуг (монтажно - будівельні роботи), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість.

В оскаржуваному рішенні суду зазначено про не доведеність реальності здійснюваної позивачем господарської операції щодо якої йому була виписана ТОВ «Реконструкція»податкова накладна №178 від 28.02.2011р. у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вказана господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

В свою чергу, принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, закріплено статтею 204 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, на підставі якого було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору між позивачем та ТОВ «Реконструкція», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими, а доводи суду першої інстанції, в свою чергу, вище наведених висновків відповідача належним чином не підтвердили.

Крім того, з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову з підстав невідповідності довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акту прийому виконаних будівельних робіт, відомостей про витрати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (відсутність дати складання та зазначення посади, прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документа), колегія суддів не погоджується, оскільки як обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі, помилки в оформленні окремих документів, складених в підтвердження здійснення господарської операції, не є підставою для висновку про відсутність такої господарської операції.

В свою чергу, до матеріалів справи були надані: довідка про вартість виконаних будівельних робіт, акт прийому виконаних будівельних робіт, відомості про витрати, які позивачем приведено у відповідність до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які на думку колегії суддів були необґрунтовано не прийняті до уваги судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивачем надано достатньо доказів в підтвердження реального здійснення господарської операції з контрагентом ТОВ «Реконструкція», що в свою чергу дало Приватному акціонерному товариству «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД» право на включення до складу податкового кредиту за лютий 2011 року сум ПДВ у розмірі 56667 грн.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні рішення про відмову в задоволення адміністративного позову неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин судове рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД» задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року скасувати. Винести по справі нову постанову, якою адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «ОДЕСАГРОШЛЯХБУД»задовольнити. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області №0000052302 від 15.06.2011р..

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 квітня 2012 року.

Головуючий:

Судді: