Постанова № 23665335, 18.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2012 р. Справа № 5023/7474/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: Козир Т.П., Губенко Н.М., Іванової Л.Б., розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 у справі № 5023/7474/11 Господарського суду Харківської областіза позовом Концерну "Техвоєнсервіс"до відповідача Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод"про стягнення 432019,50 грн.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_4, дов.від 03.01.2012 № 2

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Техвоєнсервіс" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" про стягнення 432019,50 грн., з яких 323240,00грн. - заборгованості по сплаті внесків, 108779,50грн. - інфляційних збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем, який є учасником концерну "Техвоєнсервіс" свого зобов'язання щодо сплати 2% внесків на утримання концерну за період ІІ-ге півріччя 2008 по І-й квартал 2011.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.10.2011 у справі №5023/7474/11 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено повністю, вирішено стягнути з державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" на користь концерну "Техвоєнсервіс" заборгованість зі сплати внесків за період з 2-го кварталу 2008 по 1-й квартал 2011 у сумі 323240,00 грн., інфляційні збитки за період з липня 2008 року по липень 2011 року в сумі 108779,50грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 у справі № 5023/7474/11 (колегія суддів у складі: головуючого судді Гончар Т.В., суддів Барабашова С.В., Білецька А.М.) рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2011 у справі №5023/7474/11 про стягнення 108779,50 грн. інфляційних, 1087,80 грн. державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 58,00грн. скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 108779,50 грн. інфляційних відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін; стягнуто з концерну "Техвоєнсервіс" на користь державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1087,80 грн. за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, державне підприємство "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати в частині залишення без змін рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2011 про стягнення з державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" заборгованості по сплаті внесків в сумі 323240,00 грн. на користь концерну "Техвоєнсервіс" та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги концерну "Техвоєнсервіс" в цій частині залишити без задоволення, в іншій частині постанову залишити без змін.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

До початку розгляду справи скаржник подав до канцелярії Вищого господарського суду України клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю повноважного представника відповідача прийняти участь в судовому засіданні, через його зайнятість в іншому процесі та просив продовжити строк розгляду справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зазначене клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у цій справі підлягає відхиленню, оскільки, з урахуванням приписів статті 77 ГПК України та враховуючи вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України щодо повноважень касаційної інстанції та меж перегляду справи в касаційній інстанції, не вбачає у наведеній заявником обставині об'єктивної перешкоди для касаційного перегляду судового акту у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, Концерн "Техвоєнсервіс" (позивач) (далі - Концерн) є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності, створеним на підставі наказу Міністра оборони України №309 від 07.06.2005р., і належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 1.4 статуту Концерну, зареєстрованого Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією 12.05.2006, до його складу входять підприємства - учасники, у тому числі державне підприємство "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" (відповідач).

Пункт 7.4. статуту Концерну передбачає, що джерелами формування майна Концерну є, між іншим, внески учасників.

Згідно пунктів 8.2., 8.3, 8.4 статуту Концерну, джерелами формування фінансових ресурсів концерну є безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження, включаючи централізовані капітальні вкладення та кредити, а також відрахування учасників та інші джерела. Витрати на утримання Концерну покриваються за рахунок доходу, одержаного в результаті його самостійної господарської діяльності та відрахувань від чистого доходу учасників. Джерелом коштів на оплату праці концерну є частина доходу, одержаного в результаті його господарської діяльності та відрахувань від доходів учасників.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 статуту Концерну, управління його оперативною діяльністю здійснює правління Концерну і генеральний директор Концерну. Рішення правління Концерну з питань, віднесених статутом до його компетенції, приймаються простою більшістю голосів і вводяться в дію наказами (іншим розпорядчим документом) генерального директора. Правління на своїх засіданнях, зокрема, затверджує за поданням генерального директора Концерну пропозиції про встановлення розміру відрахувань учасниками на утримання Концерну та на провадження ним статутної діяльності.

Наказом генерального директора Концерну №220-АГД від 26.10.2007 введено в дію рішення Правління Концерну №7 від 25.10.2007, відповідно до пункту 10 якого, учасники Концерну взяли на себе зобов'язання забезпечити щоквартальну сплату внесків у розмірі 2% від чистого доходу за звітний період. Вказане рішення підписано керівниками учасників Концерну без зауважень та заперечень, у тому числі від імені відповідача директором Павленко В.О.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 18 квітня 2011 року відповідач звернувся до позивача із заявою за №205 про вихід зі складу Концерну, яка була розглянута та задоволена рішенням Концерну №15 про вихід окремих підприємств учасників Концерну зі складу Концерну "Техвоєнсервіс" від 28.04.2011.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по сплаті внесків в сумі 323240,00 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно положень ст.ст. 118, 120, 123 Господарського кодексу України, об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства та відповідно до рішення №7 від 25.10.2007 Правління Концерну, членом якого був і відповідач, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у відповідача виникли зобов'язання по сплаті щоквартально внесків на утримання Концерну у затвердженому розмірі.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що визнання відповідачем заборгованості по сплаті внесків у розмірі 2% підтверджується актом звірки розрахунків за №386 станом на 16.04.2009, підписаного представниками сторін та посвідченого печатками. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем щодо сплати 2% внесків на утримання Концерну за результатами роботи за період 2 півріччя 2008 року по 1 квартал 2011 становить 323240,00грн.

Вищий господарський суд України вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції, на підставі яких вона дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості зі сплати внесків в сумі 323240,00 грн., з огляду на таке.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку про те, що "визнання відповідачем заборгованості по сплаті внесків у розмірі 2% підтверджується актом звірки розрахунків за № 386 станом на 16.04.2009, підписаного представниками сторін та посвідченого печатками. Зазначені в акті дані відповідачем будь-якими доказами не спростовані".

Суд апеляційної інстанції залишив поза своєю правовою оцінкою те, що на час складання акту звірки розрахунків № 386 від 16.04.2009 головний бухгалтер ОСОБА_6, яка підписала вказаний акт, була звільнена з роботи за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за віком по ст.38 КЗпП України на підставі наказу директора відповідача № 1-к ( по особистому складу) від 12.01.2009.

Приймаючи судові рішення у даній справі, суди обох інстанцій не врахували приписів ст.ст. 43, 84, 105 ГПК України, не спростували та не відхилили доводи відповідача про те, що суми, зазначені в акті звірки розрахунків за № 386, складеного станом на 16.04.2009 та розмір залишку заборгованості відповідача перед Концерном "Техвоєнсервіс", зазначений в ньому не відповідають даним бухгалтерського обліку та фінансової звітності, стан якої був перевірений КРУ в Харківській області в ході ревізії за період з 01.01.2007 по 30.06.2010, за результатами якої було складено акт перевірки, який відсутній в матеріалах справи.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2011 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 у справі № 5023/7474/11 в частині стягнення заборгованості по сплаті внесків в сумі 323240,00 грн. підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "110 Харківський автомобільний ремонтний завод" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 у справі № 5023/7474/11 в частині стягнення заборгованості по сплаті внесків в сумі 323240,00 грн. скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 у справі №5023/7474/11 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова