Постанова № 23665314, 19.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2012 р. Справа № 5023/7560/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Капацин Н.В. - головуючий Бернацька Ж.О. Кривда Д.С.за участю представників:позивачаСамань В.Г., представниквідповідачаКриворучко Г.В., представникВійськової прокуратури Центрального регіону України Лесько Г.Є., прокурор відділурозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпорації "Таско"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року у справі№ 5023/7560/11 господарського суду Харківської областіза позовомКорпорації "Таско"доВійськової частини А-0829простягнення 1 558 453, 89 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Корпорація "Таско" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Військової частини А-0829 про стягнення збитків у розмірі 1 558 453, 89 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2011 року (суддя Жигалкін І.П.) у справі №5023/7560/11 позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року (судді: Слободін М.М. -головуючий, Білецька А.М., Гончар Т.В.) рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2011 року у справі №5023/7560/11 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Корпорація "Таско" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 25.03.2005 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) був укладений договір зберігання № 007, згідно умовами якого на зберігання були передані боєприпаси та їх елементи (надалі - майно), що підтверджується актами приймання передачі, строком зберігання до 31.12.2006 року.

Згідно з умовами п.1.1 договору зберігання № 007 поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов'язується зберігати боєприпаси та їх елементи, та повернути майно поклажодавцеві у схоронності згідно умовами цього договору.

За умовами п.2.1 договору зберігання №007 зберігач зобов'язувався: приймати майно на зберігання, вживати всіх заходів необхідних для забезпечення зберігання майна, зберігати майно окремо від майна зберігача, повернути майно в стані в якому приймалося на зберігання, нести відповідальність за втрату, нестачу пошкодження та виконання вимог техніки безпеки щодо майна.

Таким чином, між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються нормами глави 66 ЦК України. Статтею 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2006 року термін дії договору був продовжений до 31.12.2007 року, а додатковою угодою № 2/5 від 29.12.2007 року до 31.12.2008 року.

30.07.2008 року представниками поклажодавця та зберігача за наслідками проведеної інвентаризації складено акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей станом на 01.07.2008 року згідно якого, усе майно передане на зберігання за даним договором було в наявності: постріли 122 мм ВСЗ - 1012шт., ВС12 - 192 шт., ВС13- 3492 шт., снаряди 125 мм ПИ- 70 шт., порох ДРП 2,16125 т., підривники Т 90 - 105 шт., підривник ДТМ 75 - 1806 шт., факел - 1 шт., заряд Ж 9 - 1 шт.

08.09.2008 року позивачем отримано від відповідача лист за №205/626 від 31.08.2008р., у якому повідомлялося, що внаслідок пожежі яка сталася 27.08.2008 року майно, яке зберігалося на відповідальному зберіганні, знищено.

В листопаді 2008 року представниками сторін за договором з метою встановлення наявності майна, яке знаходилося на зберіганні у відповідача було складено акт звірки наявності майна станом на 01.11.2008 року, згідно якого вбачається, що наявним з майна яке перебувало на зберіганні залишився лише порох ДРП, решта майна знищена.

Позивач неодноразово звертався до зберігача з проханням виконати своє зобов'язання за договором та повернути майно, яке знаходилося на зберіганні відповідно до положень ст. 949 ЦК України.

Пунктом 6.2 договору зберігання № 007 встановлено, що зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу), пошкодження та виконання вимог техніки безпеки щодо майна, прийнятого на зберігання та відшкодовує заподіяні поклажедавцю збитки: - у разі втрати (нестачі) майна у розмірі його вартості; - у разі пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. Аналогічні положення містить ч.1 ст. 951 ЦК України.

Факт знищення майна, переданого на зберігання, доведений доказами і визнаний сторонами, в силу чого не підлягає додатковому доведенню.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку про неможливість встановлення фактичної вартості знищених боєприпасів, оскільки боєприпаси та їх елементи в/ч А0829 на зберігання передані були згідно договору №057/У від 12.09.2002 року по кількості та вазі боєприпасів, без зазначення вартості. Позивач для обґрунтування ціни позову не послався на жодний документ первинного бухгалтерського обліку, а надав суду калькуляцію вартості, з включенням до вартості боєприпасів вартості робіт по їх реставрації. При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, жодних доказів в підтвердження виконання робіт по їх реставрації позивачем не надано.

Відповідно до частини 1 статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (частина 1 статті 951 Кодексу).

Статтею 623 Кодексу встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Однак, зазначені положення чинного законодавства залишені судами попередніх інстанцій поза увагою.

Серед іншого, судам слід звернути увагу на те, що згідно пункту 1.1 договору зберігання №007 від 25.03.2005 року, на зберігання позивачем було передано майно, що отримане за договорами на виконання робіт з розбирання боєприпасів.

Крім того, задовольняючи позов у повному обсязі, господарським судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що порох марки ДРП було помилково включено позивачем в розрахунок ціни позову, оскільки порох знищено не було, що підтверджується актом звірки розрахунків від 01.11.2008 року.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Корпорації "Таско" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року у справі № 5023/7560/11 господарського суду Харківської області та рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Н.Капацин

Судді Ж.Бернацька

Д.Кривда