Ухвала суду № 23664828, 16.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2012 р.Справа № 2а-6777/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою

Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 р. по справі № 2а-6777/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс", звернувся до харківського окружного адміністратитвного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просив скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001412302 від 02.08.2011р. на загальну суму 354718 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова № 0001412302 від 02.08.2011 року.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011р. та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття

оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема з порушенням п.п.7.2.1 п.7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обгрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження..

Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Колегія суддів, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 14.06.2011 р. по 20.06.2011 р. фахівцями Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі п.20.1.4 ст. 20, п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Промспецконсалтинг" за період 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р.

За результатами проведеної перевірки 25.06.2011 р. складено акт № 2228/23-212/34951612, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України, п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті, у розмірі 354717 грн., у тому числі за січень 2011 року в сумі 354717 грн. (а.с.48-55).

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова 02.08.2011 р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001412302, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс" визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 354 718,00 грн. (а.с. 40).

Також встановлено, що між ТОВ "ЕКГ "Анталекс" та ТОВ "Промспецконсалтинг" 29.11.2010р. укладено договір №1129/02 на проведення маркетингових досліджень; 17.01.2011р. укладено договір купівлі - продажу № 0111/1 та договір купівлі - продажу №0111/2 (а.с.56-58, 65-67, 82-84).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Суд мотивував судове рішення і тим, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином суд дійшов висновку про те, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість", які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки відповідача, викладені у акті перевірки від 25.06.2011 р. № 2228/23-212/34951612 про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 354 717,00 грн., у тому числі за січень 2011 року в сумі 354717 грн.

Висновки податкового органу про порушення платником податків зазначених норм закону ґрунтувалися на аналізі господарських взаємовідносини між ТОВ "Експертно-консалтингова група "Анталекс" та ТОВ "Промспец консалтинг" за перевіряємий період, за результатами діяльності з яким платником податку сформовано податковий кредит.

Так, як свідчить акт перевірки, за результатами перевірки ТОВ "Промспец консалтинг", ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова складено акт перевірки від 10.03.2011 р. за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецконсалтинг". У ТОВ "Промспецконсалтинг" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Зазначені операції ТОВ "Промспец консалтинг" та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Промспецконсалтинг" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів (а.с.53-54).

У зв'язку з викладеним, податковий орган (відповідач) посилається на нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "Експертно-консалтингова група "Анталекс" та ТОВ "Промспецконсалтинг", вважаючи, що вказані порушення призвели до завищення валових витрат та безпідставного віднесення суми до складу податкового кредиту ПДВ, тобто вважає неправомірним формування ТОВ "ЕКГ "Анталекс" податкового кредиту за січень 2011 року в сумі 354717 грн.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача, викладених в акті перевірки щодо порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України, п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки згідно п.п. 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як встановлено судом першої інстанції і про це свідчать письмові докази, між ТОВ "Промспецконсалтинг" (Продавець) та ТОВ "Експертно-консалтингова група "Анталекс" (Покупець) 17.01.2011 р. укладено договір купівлі - продажу №0111/1 та договір купівлі - продажу № 0111/2 (а.с. 56-58, 82-84).

Згідно умов зазначених договорів, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (морозильні камери) на умовах вказаних договорів.

Реальність виконання зазначених договорів купівлі -продажу підтверджується письмовими доказами, що були предметом дослідження у суді першої та апеляційної інстанції, а саме: накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі придбаного товару, факт оплати за товар підтверджено випискою з банківського рахунку позивача; факт транспортування -товарно-транспортними накладними, реєстром виданих та отриманих податкових накладних (а.с.59-64, 78-81, 91-103).

В подальшому, зазначений товар був реалізований відповідно наданих до матеріалів справи документів (договори, податкові накладні, видаткові накладні, виписки з банківського рахунку) АТ ЗАТ "Хладопром" (а.с.82-91).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції правомірно вважав, що податкові накладні за змістом та реквізитами відповідають вимогам п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

29.11.2010р. між ТОВ "Промспецконсалтинг" та ТОВ "Експертно-консалтингова група "Анталекс" укладено договір №1129/02 на проведення маркетингових досліджень (а.с.65-69).

Відповідно до умов вказаного договору, ТОВ "Промспецконсалтинг" (Виконавець) зобов'язується виконати ТОВ "Експертно-консалтингова група "Анталекс" (Замовнику) маркетингові дослідження, а саме дослідження ринку, дослідження споживачів, дослідження товарів, дослідження розміщення реклами, дослідження можливості продажу.

Відповідно до п.1.2 договору, об'єктом маркетингових досліджень є морозиво та заморожені напівфабрикати.

На виконання умов Договору виписані податкові накладні, складено акти виконаних робіт по Договору про надання маркетингових досліджень, технічні завдання та звіти про виконані роботи, докази сплати за виконану роботу за договором (а.с.70-77,104-162).

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження того, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або містять недостовірні дані.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої

інстанції про те, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі виписаних ТОВ "Промспецконсалтинг" та належно оформлених податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 вказаного Закону, реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що контрагент позивача на час укладення угод та їх виконання не був платником податку на додану вартість.

Посилання відповідача в акті перевірки від 25.06.11р. № 2228/23-212/34951612 та в апеляційній скарзі на акт перевірки, складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 10.03.2011р. за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспецконсалтинг" з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року не може бути взятий судом до уваги оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Також, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи та згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України, ТОВ "ЕКГ"Анталекс" та ТОВ "Промспецконсалтинг" на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ, що не заперечувалось відповідачем.

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд першої інстанції правомірно посилався на те, що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджена податковими накладними, а тому обґрунтованим є його висновок про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому твердження відповідача в акті перевірки від 25.06.11р. за № 2228/23-212/34951612 стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з п. 10.2. ст.. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до Закону.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця, оскільки право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, так як це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного перегляду справи фактичні обставини справи, які свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на податковий кредит та має документальне його підтвердження.

Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Окрім того, згідно ст..1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції»ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Що стосується завищення валових витрат в силу визнання нікчемними відповідачем укладених правочинів, суд першої інстанції правомірно посилався на п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Як свідчать письмові докази, податковим органом не ставиться під сумнів виконання сторонами зобов'язань по договорам.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність об'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Відповідно до п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності (п.п.5.3.1), а саме:

- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

- придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Згідно приписів п.5.11 ст.5 зазначеного Закону, встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу - це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.

Суд першої інстанції правомірно вважав, що позивачем дотримано приписів чинного законодавства, оскільки в акті перевірки не спростовано фактів виконання умов договорів, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а також їх зв'язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, а суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.

Щодо твердження апелянта про нікчемність правочинів, суд першої інстанції правомірно посилався на ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228), керуючись при цьому правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", оскільки між позивачем та його контрагентами були укладені правочини у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Суд першої інстанції правомірно вважав, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність в діяльності позивача обставин, передбачених ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) , тобто ознак нікчемного правочину.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи

місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в

адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування

в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, які свідчать про правомірність його дій, законність та обґрунтованість прийнятих рішень.

Однак, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідних належних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого ним (оскаржуваного позивачем) податкового повідомлення-рішення № 0001412302 від 02.08.2011р.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2011р. по справі № 2а-6777/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Калиновський В.А. Курило Л.В.