Ухвала суду № 23631413, 06.12.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5211/11/0170/13

06.12.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Омельченка В. А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: ОСОБА_2, посвідчення № 062968, від 07.11.2011, довіреність № 1767/9 від 07.11.11,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С.) від 02.08.11 у справі № 2а-5211/11/0170/13

за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" (вул. Васильченко, 10,смт. Партеніт, м. Алушта, Автономна Республіка Крим, 98542)

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим (вул. Леніна, 22а, м. Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.08.2011 адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" задоволено: визнано противоправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим від 05.11.2010 № 0001022301/0 та від 08.12.2010 № 0001082301/1; стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн. (т.2, арк. с. 216-218).

Постанова мотивована тим, що Законом України №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної, позивачем суми ПДВ правомірно включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним, також правомірним є включення до податкового кредиту витрат, пов'язаних з укріпленням під'їзної дороги, та придбанням технічних засобів для забезпечення належних умов проживання відпочиваючих, оскільки дані витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач: Державна податкова інспекція у м. Алушті АР Крим, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (т.2, арк. с. 223-227).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судовому засіданні 06.12.2011 представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 06.12.2011, не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (т.2, арк. с. 234), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Згідно свідоцтва серії А00 №449386 позивач, Закрите акціонерне товариство «Санаторій Карасан», є юридичною особою, основним видом діяльності якого є діяльність санаторно-курортних закладів.

Позивач є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва від 29.07.1997 року № 100226311, індивідуальний податковий номер 026506801022. (т. 1, арк. с. 47-49).

Посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010, за результатами якої Акт №1540/23/02650682 від 21.10.2010 (т. 1, арк. с. 7-16).

Відповідно до висновків акту було зафіксовано порушення підпунктів 7.4.1., 7.4.4. п. 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає донарахуванню до сплати в бюджет.

В Акті встановлено, що позивачем за період з 01.10.2008 по 30.06.2010 завищено податковий кредит по ПДВ на 660099,00 грн. (т. 1, арк. с. 7-26).

05.11.2010 на підставі зазначено Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення №0001022301/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 294294,00 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 49049,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 245245,00 грн. (т.1, арк. с. 17).

08.12.2010 за наслідками адміністративного оскарження, скарга платника податків задоволена частково у частині 15500,00 грн. основного платежу та 228470,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціям, прийняте податкове повідомлення-рішення №0001082301/1 на загальну суму 50323,50 грн., у тому числі 33549,00 грн. за основним платежем, 16774,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. (т. 1, арк. с. 27-31, 32-35, 67, 76)

08.10.2007 між позивачем та ТОВ "Земельний кадастр" був укладений договір №202/2007-з на розробку проекту землеустрою з відводу земельної ділянки для обслуговування берегозміцнюючих, протизсувних та пляжних споруд на загальну вартість 48200,00 грн. у т.ч. ПДВ 8033,33 грн., оскільки за висновком №16/01-14/08 від 04.04.2008 Управління архітектури и містобудування Алуштинського виконкому та висновком №31 від 03.04.2008 Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції: "ділянка дороги, вимагає негайного укріплення, що належить ЗАТ "Санаторій "Карасан" на праві власності на земельну ділянку", знаходиться під загрозою руйнування в результаті обвально-зсувних процесів, що розвиваються на береговому укосі вище берегозміцнюючих споруд. ( т.1, арк. с. 155-156, 161-163, 175-176),

Позивач в обґрунтування правомірності формування податкового кредиту до перевірки надав відповідні податкові накладні, а також локальні кошториси та акти виконаних робіт (т. 1, арк. с. 151-153, 158, 160, 167-169, 173-174, 179-180, 182-186, 187-188, 189).

08.07.2010 рішенням Окружного адміністративного суду АР Крим в справі №2а-9341/09/12/0170 за позовом ЗАТ "Карасан" до ДПІ в м.Алушта про скасування податкових повідомлень-рішень, залишеного без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2011, адміністративний позов ЗАТ "Карасан" задоволений, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення рішення ДПІ в м.Алушта від 04.03.2009 № 0000162301/0, від 12.05.2009 № 0000162301/1, від 22.07.2009 № 000016203/2.

Зазначеним рішенням встановлено, що 22.03.2004 ЗАТ "Санаторій "Карасан" отримало державний акт (серія КМ №103463) на право власності на земельну ділянку не сільськогосподарського призначення площею 20,5892 га, розташованої між базою відпочинку "Айвазовський" та санаторієм "Утьос". (т.1, арк. с. 36-40, 41-46).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі -Закон України №168/97-ВР), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " від 22.05.1997 №283/97-ВР (далі -Закон України №283/97-ВР), Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 №1251-ХІІ, Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997.

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Податок як обов'язковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України №1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР від 03.04.1997 (чинного на період перевірки позивача, з наступними змінами і доповненнями), податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і оригінал податкової накладної надається покупцю, а копія залишається у продавця, слідує, що податкова накладна повинна бути отримана покупцем у звітному періоді, на який приходиться дата виникнення податкових зобов'язань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобов'язань встановлені п. 7.3 ст. 7 Закону).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної -вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

В силу п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Проте, жодних застережень відносно того, що при цьому дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є датою складання податкової накладної та повинна співпадати з нею, вказана норма та інші положення вказаного Закону не містить.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані в накладних суми коштів, в т.ч. ПДВ, були сплачені позивачем відповідним контрагентам, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних доручень, спірна сума ПДВ включена до податкового кредиту тих звітних періодів, коли ним фактично були отримані від постачальників належним чином оформлені податкові накладні, у зв'язку з чим положення п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97 до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Як встановлено судом першої інстанції, у звітних періодах, коли спірні накладні були складені продавцями, але позивачем не отримані, до податкового кредиту відповідні суми ПДВ позивачем не включалися, тобто подвійного включення сум до податкового кредиту різних звітних періодів не відбувалося.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону №168/94. При цьому визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

В розумінні п. 1.32 ст. 1 даного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, дорога, що знаходиться на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві власності та використовується безпосередньо для під'їзду до корпусів санаторію, перебувала у аварійному стані та потребувала проведення укріпних та протизсувних робіт. Даний факт підтверджується робочим проектом, а також висновком №16/01-14/08 від 04.04.2008. Управління архітектури и містобудування Алуштинського виконкому та висновком №31 від 03.04.2008 Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції: "ділянка дороги, вимагає негайного укріплення, відноситься до земель ЗАТ "Санаторій "Карасан" на праві власності на земельну ділянку".

Аналіз наведених правових норм та викладених обставин, дає судовій колегії право для висновку, що виконання таких робіт обумовлено необхідністю забезпечення безперешкодного доступу до корпусів та інших об'єктів санаторію, що беззаперечно підтверджує зв'язок таких робіт із основним видом діяльності позивача.

Судом встановлено, що основним видом господарської діяльності позивача є діяльність санаторно-курортних закладів, про що зазначено у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 05.03.2009.

Загальним положенням про санаторно-курортний заклад, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 №805, зазначено, що санаторно-курортний заклад - це заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про курорти" на санаторно-курортні заклади покладений обов'язок забезпечення умов для повноцінного лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань шляхом прийняття громадянами лікувальних процедур, а також забезпечення належних умов їх проживання, харчування, одержання культурно-побутових послуг.

У зв'язку з наведеним, суд погоджується з тим, що придбання наборів для макіяжу, наборів для душу та інших предметів з метою наступного забезпечення належних умов проживання відпочиваючих пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум, що були сплачені (відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), та наявністю підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2010 №0001022301/0 та від 08.12.2010 №0001082301/1.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару, послуг.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності, законності, обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем суду не надано.

Доводи, мотиви, обґрунтування відповідача спростовується наданими позивачем доказами.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.08.11 у справі № 2а-5211/11/0170/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.08.11 у справі № 2а-5211/11/0170/13 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 грудня 2011 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна