Ухвала суду № 23616436, 18.10.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2300/10/10/0170

18.10.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Привалової А.В. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Радух Ю.А.,

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Керченським МУ ГУМВС України в Криму від 22.05.2007 року, довіреність № б/н від 14.02.11,

відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 14.06.10 у справі № 2а-2300/10/10/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства "Жилстрой-99" (вул. 1-ої П`ятерічки, 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98306)

до Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (вул. Борзенко 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2010 позов задоволено: визнано протиправними та скасовані в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим №0002131502/0 від 16.10.2009, №0002131502/2 від 07.12.2009, №0002131502/3 від 09.02.2010, №0002101502/0 від 16.10.2009, №002101502/1 від 05.11.2009, №0002101502/2 від 07.12.2009, №0002101502/3 від 09.02.2010 прийняті стосовно Закритого акціонерного товариства "Жилстрой-99"; визнано протиправними та скасовано в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 18088,73 грн. податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим №002111502/2від 16.10.2009, №0002111502/1 від 05.11.2009, №0002111502/2 від 07.12.2009, №0002111502/3 від 09.02.2010, прийняті стосовно Закритого акціонерного товариства "Жилстрой-99". В іншій частині позовних вимог відмовлено (арк. с.157-162).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, тому у відповідача відсутні повноваження змінювати призначення платежу, визначене платником податків в платіжних документах.

Не погодившись з постановою суду відповідач: Державна податкова інспекція в м. Керчі Автономної Республіки Крим, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (арк. с. 174-176).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належну оцінку тому факту, що позивач є постійним боржником, тому погашення боргу відбувається в порядку черговості його виникнення.

В судовому засіданні 18.10.2011 представник позивача наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 18.10.2011, відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.209-211), надав клопотання про розгляд справи у відсутність представника (арк. с. 176).

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

За викладених обставин, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, про дату та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Закрите акціонерне товариство "Жилстрой-99", зареєстровано Виконавчим комітетом Керченської міської ради АР Крим 21.05.1999, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України в якості юридичної особи, є платником податків та зборів та перебуває на обліку Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (арк.с.10-13, 14-20).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем до відповідача були надано податкові декларації з податку на додану вартість, в яких позивачем самостійно визначено суму податку, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду за січень 2009 року- 11797,00грн., за лютий 2009 року - 23884,00грн., за березень 2009 року - 12625,00грн., за квітень 2009 року - 52225,00грн., за травень 2009 року - 23227,00грн., за червень 2009 року - 29776,00грн.

При цьому, сторонами в справі не заперечувалося, що суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень-червень 2009 року позивач повинен був сплатити у наступні строки: за січень 2009 року -в строк до 02.03.2009, за лютий 2009 року -в строк до 30.03.2009, за березень 2009 року -в строк до 30.04.2009, за квітень 2009 року -в строк до 01.06.2009, за травень 2009 року -в строк до 30.06.2009, за червень 2009 року -в строк до 30.07.2009 (арк. с. 131-153).

08.10.2009 Державною податковою інспекцією в м. Керчі Автономної Республіки Крим проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності сплати узгоджених сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість. За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт №1618/1502/30411176 про порушення ЗАТ "Жилстрой-99" вимог пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181 у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгодженої суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість, а саме:

- по декларації з ПДВ позивача за січень 2009 року -15.07.2009 та 22.07.2009,

- по декларації з ПДВ позивача за лютий 2009 року -22.07.2009 та 30.07.2009,

- по декларації з ПДВ позивача за березень 2010 року -30.07.2009,

- по декларації з ПДВ позивача за квітень 2010 року -30.07.2009, 14.08.2009 та 28.08.2009,

- по декларації з ПДВ позивача за травень 2010 року -28.08.2009,

- по декларації з ПДВ позивача за червень 2010 року -28.08.2009 та 30.09.2009 (арк. с.73-76).

На підставі зазначеного Акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Керчі Автономної Республіки Крим прийняті податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій згідно з пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181, а саме: №0002131502/0 від 16.10.2009 про нарахування штрафної санкції у розмірі 10% у сумі 943,61грн.; №0002111502/0 від 16.10.2009 про нарахування позивачу штрафної санкції в сумі 18533,73грн.; №0002101502/0 від 16.10.2009 про застосування штрафної санкції у розмірі 50% у сумі 21752,44грн. (арк.с. 119,123, 127).

Апеляційні скарги позивача на зазначені повідомлення-рішення залишені Державною податковою інспекцією в м. Керчі Автономної Республіки Крим, Державною податковою адміністрацією в Автономній Республіці Крим та Державною податковою адміністрацією України без задоволення та прийняті відповідні аналогічні податкові повідомлення-рішення №0002111502/1 від 05.11.2009, №0002111502/2 від 07.12.2009, №0002111502/3 від 09.02.2010, №0002131502/1 від 05.11.2009, №0002131502/2 від 07.12.2009, №0002131502/3 від 09.02.2010, №0002101502/1 від 05.11.2009, №0002101502/2 від 07.12.2009, №0002101502/3 від 09.02.2010 без зміни сум штрафних санкцій (а.с.120-122, 124-126, 128-130).

Позивачем на підтвердження перерахування сум податкових зобов'язань надані наступні документи:

- платіжне доручення №49 від 27.02.2009 на суму 11797,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за січень 2009 року»;

- платіжні доручення №108 від 30.03.2009 на суму 6500,00грн. та №107 від 30.03.2009 року на суму 17384,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за лютий 2009 року»;

- платіжне доручення №172 від 29.04.2009 на суму 12625,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за березень 2009 року»;

- платіжне доручення №249 від 29.05.2009 на суму 50000,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за квітень 2009 року»;

- платіжне доручення №365 від 30.06.2009 на суму 23227,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за травень 2009 року»;

- платіжне доручення №404 від 15.07.2009 на суму 5000,00грн. з зазначенням призначення платежу - «ПДВ за червень 2009 року»,

- платіжне доручення №425 від 22.07.2009 року на суму 5000,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за червень 2009 року»;

- платіжне доручення №442 від 30.07.2009 на суму 40000,00грн. з зазначенням призначення платежу -«ПДВ за червень 2009 року»;

- платіжне доручення №№489 від 28.08.2009 з призначенням платежу «ПДВ за липень 2009 року»;

- платіжне доручення №471 від 14.08.2009 з призначенням платежу «ПДВ за липень 2009 року»;

- платіжне доручення №569 від 29.09.2009 з призначенням платежу «ПДВ за серпень 2009 року».

Платіжні доручення містять відмітки установи банку про прийняття до виконання (арк.с. 93-95, 133,137, 141,145, 149, 154).

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На правовідносини сторін, що виникли поширюються норми статті 19 Конституції України, Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000, Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 №679-ХІУ, Закону України "Про державну податкову службу в Україні", Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" №2346-ІІІ від 05.04.01, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76.

Суд першої інстанції проаналізував вищезазначені норми діючого законодавства України і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Підставами для застосування до позивача штрафних санкцій з податку на прибуток відповідачем вказано порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", тобто порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання, за яке передбачена відповідальність підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону, згідно якого у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. .

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 № 679-ХІУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що нормативно-правовими актами передбачена можливість розподілу платежу лише в частині визначення складової частини податкового боргу, що підлягає погашенню - узгоджене податкове зобов'язання або пеня, та пропорційного співвідношення таких частин, а не зміна призначення платежу в частині самостійного визначення податковим органом саме податкового (звітного) періоду, за який погашається податковий борг (узгоджена сума податкового зобов'язання).

Отже, поточні платежі, що здійснював позивач, безпідставно зараховувалися відповідачем в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що наданий відповідачем в Акті перевірки №1618/1502/30411176 від 09.10.2009 розрахунок затримки сплати позивачем узгодженого ним податкового зобов'язання з податку на додану вартість, здійснений без додержання зазначених вище положень чинного законодавства.

Статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не встановлено, що орган податкової служби має право визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань.

Крім того, відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" та Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 № 276, контроль за справлянням податкових зобов'язань, що здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачає прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Як встановлено статтею 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Враховуючи зазначене судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0002131502/0 від 16.10.2009, №0002131502/2 від 07.12.2009, №0002131502/3 від 09.02.2010, №0002101502/0 від 16.10.2009, №002101502/1 від 05.11.2009, №0002101502/2 від 07.12.2009, №0002101502/3 від 09.02.2010 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 18088,73 грн, та повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим №002111502/2від 16.10.2009, №0002111502/1 від 05.11.2009, №0002111502/2 від 07.12.2009, №0002111502/3 від 09.02.2010, прийнятих за результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки позивача з питань своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість по декларації позивача за період за січень-червень 2009 року.

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Проте, доказів правомірності і законності дій відповідача при проведенні перевірки та при зміні призначення платежів позивача, а також обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, відповідачем суду не надано. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними нормами.

Одночасно з цим, судова колегія вважає необхідним зазначити, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині, оскільки як свідчать матеріали справи у позивача в особовому рахунку була наявна значна сума недоїмки за податкові періоди, що передують січню 2009 року доказів того, що зазначена заборгованість була нарахована відповідачем з порушенням вимог діючого законодавства або була вже сплачена позивачем в повному обсязі станом на травень 2009 року позивачем не надано, зв'язку з чим у суду відсутні будь-які дані щодо можливості зарахування грошових коштів в сумі 3000,00грн., сплачених позивачем платіжними дорученнями від 15.06.2009, від 17.06.2009, від 18.06.2009 в рахунок залишку заборгованості з податку на додану вартість саме за квітень 2009 року, так як платіжні доручення не містять призначення платежу, отже повідомлення-рішення відповідача про застосування штрафної санкції в розмірі 20% від несвоєчасно сплаченої суми в частині застосування штрафної санкції в розмірі 445,00грн. (2225,00*20%) є правомірними та вимоги позивача, в цій частині, задоволенню не підлягають.

Судова колегія вважає необхідним зазначити, що у першому пункті резолютивної частини рішення суду першої інстанції помилково не зазначено чи задоволено позов повністю, чи частково, однак як вбачається зі змісту рішення позовні вимоги дійсно задоволено частково, проте вказана помилка може бути виправлена судом в порядку ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, 169, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.06.10 у справі № 2а-2300/10/10/0170 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.06.10 у справі № 2а-2300/10/10/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 жовтня 2011 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис А.В.Привалова

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна