Ухвала суду № 23610995, 29.03.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2012 р. Справа № 74365/09

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перевал» до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Перевал» 24.02.2009 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області в якому, уточнивши позовні вимоги, просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. №0000131550/0 та №0000141550/0, стягнути з відповідача витрати на оплату праці адвоката в розмірі 1 000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.

В позовній заяві зазначає, що податкове повідомлення - рішення від 17.02.2009 року № 0000131550/0, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за грудень 2008 року на суму 7074.00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 17.02.2009 року № 0000141550/0, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9484,00 грн. є протиправними, оскільки платник податку має право самостійно приймати рішення щодо зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів та при донарахуванні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін, відповідачем не дотримано встановлену законом щодо цього процедуру.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області від 17.02.2009 року №0000141550/0, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Перевал» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 484,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Свалявська МДПІ Закарпатської області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року в частині задоволення позовних вимог скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволення позову відмовити.

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не враховано вимоги п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлено, що при визначенні бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України слід виходити з їх договірної (контрактної) вартості, визначеними за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов»язкових платежів), а тому податковим органом правомірно було застосовано «звичайні ціни», оскільки договірна (контрактна ) вартість такого була нижча за звичайну ціну ( митну вартість ).

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову - без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.195 КАС України перегляд оскаржуваного рішення суду здійснюється в межах апеляційної скарги, тобто предметом оскарження є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.02.2009 року №0000141550/0, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Перевал» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 484,00 грн.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит по імпортованих господарських операціях позивачем сформовано правомірно, оскільки поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття « митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України не є тотожними. Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснено з порушенням процедури, встановленої законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам права.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року ТОВ «Перевал», за результатами якої, зокрема, виявлено порушення платником податку п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, завищення розміру податкового кредиту при реалізації імпортного товару на 9 848,00 грн. ( Довідка від 16.02.2009 року №3/1502/20458698 ( а. с. 11-13 ).

За наслідками перевірки 17.02.2009 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000141550/0 (а. с.10), яким позивачу на підставі п. п. 4.2.2 «б», п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 4.1 ст. 4 ЗУ від « Про додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 484.00 грн.

З матеріалів справи видно, що протягом охоплюваного перевіркою періоду позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. При ввезенні товарів ( пральних машин) позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.

В подальшому, при реалізації товарів на території України, база оподаткування відповідних операцій податком на додану вартість визначалась позивачем відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» виходячи з їх договірної вартості.

Вищевказані обставини відповідачем в суді першої інстанції не заперечувалися.

В підтвердження підставності прийнятого податкового повідомлення - рішення № 0000141550/0 апелянт зазначає, що договірна (контрактна ) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну ( митну вартість ).

Згідно пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

. Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Там же визначено, що:

справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За пунктом 1.20.2 статті 1 цього ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пунктом 1.20.6 статті 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Крім того, за Законом України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи вищезазначені норми суд першой інстанції дійшов висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обгрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В акті відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних ( аналогічних ) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Щодо поняття митної вартості товарів, то згідно ч. 1 ст. 263 Митного кодексу України передбачено можливість використання виключно митними органами для митних цілей, в тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база оподаткування визначається виходячи з продажної вартості товару, в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття «митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України, а відтак посилання апелянта на п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), підставно судом не прийнято до уваги.

Відповідачем не заперечувався факт сплати позивачем всіх необхідних при розмитненні платежів та податкі від митної вартості товару.

Відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України є, зокрема, встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На даний законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами.

Оскільки при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи, то жодних законних підстав щодо застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого переконання, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства..

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року у справі №2а-1730/09 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

М.П. Кушнерик