Ухвала суду № 23599403, 09.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2012 р. м. Київ К-6711/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Альошиної Г.А.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився,прокурора:Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р.

у справі № 6/216

за позовом Приватного підприємства «Ангара»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Ангара»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р., позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.12.2007 р. №0011162308/0 та №0011172308/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача від позивача на адресу суду касаційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено такі фактичні обставини.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період: липень 2005 року, лютий-березень 2006 року, серпень 2006 року, січень 2007 року, результати якої викладені у акті від 18.12.2007 р. №749/23-08/32047008.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у результаті чого зменшено заявлену суму по періодах: за липень 2005 року на суму 76 042,00 грн., за лютий 2006 року на суму 1 308 123,00 грн., за березень 2006 року на суму 1 034 433,00 грн., за серпень 2006 року на суму 130 763,00 грн. та за січень 2006 року на суму 116 595,00 грн.

Наведені порушення стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.12.2007 р. №0011162308/0, яким зменшено суми бюджетного відшкодування у відповідних розмірах: за липень 2005 року на суму 76 042,00 грн., за лютий 2006 року на суму 1 308 123,00 грн., за березень 2006 року на суму 1 034 433,00 грн., за серпень 2006 року на суму 130 763,00 грн. та за січень 2006 року на суму 116 595,00 грн.; та №0011172308/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 179,00 грн. (у т.ч. 4 119,00 грн. -основний платіж та 2 060,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Доводи податкового органу про порушення підприємством вказаних законодавчих норм ґрунтуються на тому, що позивачем неправомірно заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість, сплачені контрагентам у спірних періодах в ціні придбаних товарів, оскільки постачальниками у ланцюгу поставок товарів суми податку на додану вартість не були сплачені до бюджету, у той час як, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає право на відшкодування податку на додану вартість виключно за умови фактичної надмірної сплати такого податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні придбаного товару.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, якими спростовано зазначені доводи відповідача, зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР -бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні сум податку на додану вартість, стало встановлення податковим органом факту непідтвердження надходження до бюджету зазначеного податку, сплаченого позивачем в ціні придбаного у контрагентів товару, в ланцюгу поставок товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у відображених в акті перевірки контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, надані позивачем документи (податкові та видаткові накладні) давали судам попередніх інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбання товару своїм контрагентам, які видавали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 р. у справі № 6/216 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло