Ухвала суду № 23599276, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. Київ К-29946/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Казенного підприємства «Кіровгеологія»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 р.

у справі № 6/23

за позовом Казенного підприємства «Кіровгеологія»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Казенне підприємство «Кіровгеологія»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі відповідачі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2008 р. (суддя -Я.І. Добрянська) позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 25.04.2007 р. №0003162312/0, судові витрати у розмірі 3,40 грн. присуджено на користь позивача.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -О.М. Романчук, судді -Т.І. Горбань, І.В.Саприкіна) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.09.2003 р. по 30.09.2006 р., результати якої викладені у акті від 18.04.2007 р. №216/23-10/14308279.

Перевіркою було, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог ст. 14 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого не утримано та своєчасно не перераховано до бюджету плату за землю у розмірі 124 508,00 грн., у т.ч. по періодах за 2005 р. - 70 096,00 грн. та за період з 01.01.2006 р. по 30.09.2006 р. - 54 412,00 грн.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2007 р. №0003162312/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 186 762, 00 грн. (у т.ч. 124 508,00грн. -основний платіж та 62 254,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Рішення КМР від 12.09.1950 р. №2073 Київською міською радою було відведено земельну ділянку позивачу для будівництва Центральної науково-дослідної лабораторії та господарських приміщень.

За даними перевірки плата за землю по вказаній ділянці за 2005 рік становить -141 609,31 грн. та за період з 01.01.2006 р. по 30.09.2006 р. - 109 924,23 грн., тоді як за розрахунками позивача визначено суму за 2005 рік у розмірі 71 513,30 грн., а за період з 01.01.2006 р. по 30.09.2006р. -55 512,20 грн.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо розбіжностей у розрахунках земельного податку через різні коефіцієнти функціонального призначення земельної ділянки, застосовані позивачем та податковим органом для визначення розміру ставки плати за землю.

Так, згідно з приписам ст. 2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Положеннями ст. 13 цього ж Закону визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно ст. 23 Закону, грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 1.3 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 № 18/15/21/11, нормативна грошова оцінка земель використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому одним з множників у формулі, за якою визначається нормативна грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів відповідно до пункту 3.3 названого Порядку, є Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), враховує відносну прибутковість видів економічної діяльності. Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням провадиться згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженою наказом Держкомстату України від 05.11.98 N 377, зареєстрованою в Мін'юсті України 14.12.98 за N 788/3228, відповідно до видів економічної діяльності, зазначених у довідках, що надають юридичним особам органи державної статистики. Коефіцієнт функціонального використання для земельних ділянок змішаного використання визначається як середньозважене (за площею) значення коефіцієнтів функціонального використання окремих частин земельної ділянки змішаного використання. Підставою для виділення частин земельної ділянки різного функціонального використання є виключно затверджені дані інвентаризації земельної ділянки та землеустрою.

Як було встановлено попередніми судовими інстанціями, площа земельної ділянки позивача становить 5 398,59 кв.м., яка розділена за своїм функціональним призначенням на землі промисловості, землі комерційного використання та землі громадського призначення.

Згідно витягу з технічної документації №Ю-40337/2006 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого позивачу, коефіцієнт на функціональне використання землі промисловості ставить 1,20, землі комерційного використання -2,5, землі громадського використання -0,70.

За наведених обставин, суд апеляційної дійшов обґрунтованих висновків, що контролюючий орган при розрахунку податку на землю, який підлягав сплаті позивачем у 2005 році та за період з 01.01.2006 р. по 30.09.2006 р., правомірно використав коефіцієнти, визначені згідно технічної документації позивача, відтак визначена сума податкового зобов'язання є цілком правомірною.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Казенного підприємства «Кіровгеологія»слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Казенного підприємства «Кіровгеологія»залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 р. у справі № 6/23 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло