Ухвала суду № 23599277, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. Київ К-30366/09-С

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

на постанову Господарського суду Одеської області від 06.04.2007 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009 р.

у справі №15/540-06-14040А

за позовом «Компанія АСК»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

«Компанія АСК»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Одеської області від 06.04.2007 р. (суддя - В.С. Петров), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя - О.С. Золотніков, судді - А.В. Бойко, О.О. Кравець), позов задоволено, податкові повідомлення-рішення від 07.04.2006 р. №0002542301/0 та №1000172301/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача від позивача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову документальну перевірку господарської діяльності позивача стосовно питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2004 р. по 30.09.2005 р., за результатами якої складено акт від 28.03.2006 р. №98/23-213/31094811.

Перевіркою було, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пп. 3.2.4 п. 3.2 ст.3, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.2, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість за 2004 рік та за 2005 рік.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.04.2006 р. №1000172301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість ну суму 333 196,00 грн., та №0002542301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 137 542,00 грн. (у т.ч. 91 695,00 грн. - основний платіж та 45 847,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Підставою для таких висновків податкового органу стало безпідставне, на думку останнього, невключення позивачем до складу податкових зобов'язань сум податку на додану вартість від продажу гральних автоматів у ціні різниці між балансовою вартістю, якою на думку відповідача, є первісна вартість товарів, тобто за якою такі товари було придбано або виготовлено, та залишковою вартістю, за якою ці гральні автомати було продано іншим суб'єктам господарської діяльності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Приписами п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Як вбачається із приписів пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) визначається за наведеною у Законі формулою на початку розрахункового кварталу.

Таким чином, судові інстанції обґрунтовано встановили, що висновок податкового органу щодо необхідності віднесення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість сум від різниці між балансовою та залишковою вартістю гральних автоматів спростовується наведеними законодавчими нормами, оскільки з них вбачається, що балансовою вартістю товарів є вартість, обчислена платником податків на початку розрахункового кварталу, відтак відсутні підстави для висновку про завищення позивачем складу податкового кредиту.

Крім того, вказані обставини також свідчать про неправомірність зменшення позивачу сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Щодо доводів податкового органу про порушення позивачем приписів пп. 7.2.8 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у відсутності у позивача відокремленого обліку з поставки та придбання щодо операцій, які підлягають оподаткуванню та звільнених від оподаткування, судові інстанції правомірно визначились із їх необґрунтованістю з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначив, що позивачем при здійсненні операцій з продажу товарів та послуг, що використовувались у його господарській діяльності, було віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у повній сумі, тоді як такому віднесенню підлягали виключно оподатковувані операції, оскільки основні операції ігорного бізнесу не є об'єктом оподаткування.

Однак, згідно пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання щодо операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнених від оподаткування; операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України.

Відповідно до пп. 7.4.3 тієї ж статті, у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій стосовного того, що наведені відповідачем законодавчі приписи не визначають форму та порядок ведення окремого обліку оподатковуваних операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, такий облік було відображено позивачем у Книгах придбання за період з 31.03.2005 р. по 31.07.2005 р. та у реєстрах придбаних податкових накладних за період з 01.08.2005 р. по 30.09.2005 р., що були складені відповідно до вимог Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились із висновками про необхідність скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220і КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Одеської області від 06.04.2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2009 р. у справі №15/540-06-14040А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло