Ухвала суду № 23599245, 09.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" квітня 2012 р. м. Київ К-44528/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Альошиної Г.А.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Браво»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2009 р.

у справі №18/121

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Браво»

до Державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Браво»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ічнянському районі Чернігівської області (далі -відповідачі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Чернігівської областi від 17.04.2008 р. (суддя -А.С. Сидоренко) позов задоволено повністю, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 30.11.2007 р. №0000552300/0/395, стягнуто з Державного бюджету на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -В.В. Кузьменко, судді -В.С. Заяць, Г.В. Земляна) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено такі фактичні обставини.

Представниками податкового органу було проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 208 374,00 грн. за вересень 2007 року на розрахунковий рахунок, результати якої викладені у акті від 22.11.2007 р. №204/23-30148661.

Перевіркою було частково підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 194 776,00 грн.; та встановлено порушення вимог пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування у частині 13 598,00 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2007 р. №0000552300/0/395, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 13 598,00 грн., та яке є предметом оскарження у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, податковий орган зазначаючи про те, що фактична сплачена позивачем у попередньому періоді сума постачальникам товарів (послуг) завищена на 13 598,00 грн. вказує на той факт, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту сплачені ним суми по кредиторській заборгованості, яка виникла раніше.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі доводи контролюючого органу є правомірними, що на думку податкової інспекції є підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Висновки суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції знаходить помилковими, передчасними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкових зобов'язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту цього звітного періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої у такий спосіб, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду; при від'ємному -враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, положення пп. 7.4.1 п. 7.4 тієї ж статті вказують, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином нормативні приписи вказаного Закону визначають суму податкового кредиту звітнього періоду як таку, що формується як з сум податків нарахованих, так і сплачених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) з метою їх використання у межах господарської діяльності.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право на бюджетне відшкодування лише з оплатою, проведеною у попередньому періоді за операціями з придбання товару, здійсненими у такому ж попередньому періоді, та з формуванням, у зв'язку із цим, податкового кредиту у цьому ж попередньому податковому періоді, а лише обмежує суми від'ємного значення, які фактично можуть бути відшкодовані платнику, фактичною сплатою податку на додану вартість постачальникам товарів у попередньому податковому періоді.

Наведене дає підстави для висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що право позивача на отримання суми бюджетного відшкодування у наступному податковому періоді (вересні 2007 року) виникло у межах сплачених сум податку у попередньому звітному податковому періоді (серпні 2007 року) з урахуванням сум сплачених за кредиторською заборгованістю, відтак податковим органом було неправомірно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Браво» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2009 р. у справі №18/121 скасувати.

Постанову Господарського суду Чернігівської областi від 17.04.2008 р. у справі №18/121 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Пилипчук Н.Г.