Ухвала суду № 23599191, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. Київ К-6003/09-С

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Господарського суду Житомирської області від 24.09.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 р.

у справі №10/38-НА (22-а-7310/08)

за позовом Приватного підприємства «Логістик Плюс»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Логістик Плюс»(далі -позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 24.09.2007 р. (суддя -Будішевська Л.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя -Межевич М.В., судді -Глущенко Я.Ю., Зайцев М.П.), позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 20.10.2006 р. №0005282301/0, від 13.11.2006 р. №0005282301/1, від 12.12.2006 р. №0005282301/2, від 20.02.2007 р. №0005282301/3. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача державне мито у сумі 1,70 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач отримав ліцензію 213085 Державного департаменту автомобільного транспорту Міністерства транспорту України на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом загального користування з терміном дії -до 26.10.2009 р.

Представниками контролюючого органу з 04.09.2006 р. по 02.10.2006 р. була проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої складено акт від 09.10.2006 р. №3286/23-1/33177873/0110.

Зазначеним актом перевірки було встановлено порушення позивачем пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.2.1, пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, у результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 1810,00 грн., та пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, у результаті чого донараховано податок на додану вартість у сумі 73999,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, податковою інспекцією 20.01.2007 р. були прийняті податкові повідомлення -рішення: №0005272301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1810,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 372,00 грн. та №0005282301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 73999,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 37000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, податковий орган вказує на приписи пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 та п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно яких право на застосування нульової ставки податку на додану вартість має лише платник, який безпосередньо надає транспортні послуги з міжнародного перевезення вантажів, при цьому основною умовою застосування нульової ставки при наданні транспортних послуг із перевезення вантажів за межами митного кордону України є наявність у перевізників (транспортних організацій) документів, які підтверджують здійснення транспортними особами міжнародних перевезень.

Таким чином, визначальною законодавчо встановленою умовою для застосування нульової ставки оподаткування є місце надання транспортних послуг, а саме -за межами державного кордону України.

За таких обставин звужене тлумачення відповідачем пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставним.

Закон України «Про податок на додану вартість»не містить спеціального терміну «транспортні послуги». Пунктом 14 Державного стандарту України «Вантажні автомобільні перевезення»визначено, що : «транспортна послуга -це перевезення вантажів та комплекс дорожніх операцій, пов'язаних з доставкою вантажів автомобільним транспортом».

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про транспорт»від 10.11.1994 р. №232/94-ВР до складу автомобільного транспорту входять, зокрема, підприємства, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно -експедиційні підприємства, тощо.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що договори, укладені між позивачем та власниками вантажу (замовниками) відповідають вимогам ст. 61 Закону України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2011 р. №2344-11, якою визначено необхідні істотні умови договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом: найменування та місцезнаходження сторін, найменування та кількість вантажу, умови та термін перевезення, місце та час навантаження та розвантаження, вартість перевезення.

Отже, судовими інстанціями правильно встановлено, що послуги Приватного підприємства «Укрпродукт Логістикс»за договорами про міжнародні перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування і є транспортними послугами. Крім того, оскільки чинним законодавством не встановлено обмежень щодо права суб'єктів підприємницької діяльності на надання транспортних послуг не власними силами, а з залученням третіх осіб, то послуги, що надавались ПП «Укрпродукт Логістикс»протягом перевіряємого періоду, є транспортно-експедиторськими послугами в сфері зовнішньоекономічної діяльності у розумінні наведених законодавчих приписів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, що належним чином оформлені товарно -транспортні накладні (CMR) є достатнім підтвердженням фактичного перетину певним вантажем митного кордону України.

Встановлені у справі фактичні обставини не дають підстав вважати, що позивач неправомірно застосував нульову ставку з податку на додану вартість у межах спірних договорів, оскільки відповідні транспортні послуги надавались комітентом за межами України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Житомирської області від 24.09.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 р. у справі №10/38-НА (22-а-7310/08) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

Суддя О.М. Нечитайло