Ухвала суду № 23580980, 11.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-208/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Денісов А.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Денісова А.О.

Суддів: Кучми А.Ю.

Міщука М.С.

при секретарі Падюковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ТОВ «Марка України»та ДПІ у Печерському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом ТОВ «Марка України»до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2011 року позов задоволено частково. Суд скасував податкове повідомлення -рішення від 27.12.2010 року №0011022305/0 з податку на прибуток в частині нарахованого податку на прибуток на суму 353807,84 грн. (в т.ч. основний платіж -290067,53 грн., штрафна санкція 67536,3 грн.) та податкове повідомлення -рішення від 27.12.2010 року №0011012305/0 з податку на додану вартість в частині нарахованого податку на додану вартість на суму 241201,00 грн. (в т.ч. основний платіж 160809,00 грн. та штрафна санкція 80402,00 грн.) з тих підстав, що платник податків правомірно включав до складу валових витрати, понесені по оплаті послуг оренди та комунальних платежів за договором оренди. В той же час суд визнав, що витрати на рекламу належними доказами не підтверджені.

На вказану постанову сторони подали апеляційні скарги. ТОВ просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та ухвалити нову про задоволення позову, оскільки формування податкового кредиту з ПДВ та формування валових витрат здійснювалось відповідно до норм та приписів Законів України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон про ПДВ) та «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон про прибуток), а тому донарахування податкових зобов'язань з податку на додану варітьсь та податку на прибуток підприємств є безпідставним.

ДПІ просила скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову про відмову в задоволені позову в повному обсязі. На думку апелянта при розгляді справи судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

ДПІ у Печерському районі м. Києва проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Марка Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010 року, а також валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010 року, про що 10.12.2010 року складений акт №1059/23-5/34532301.

27.12.2010 року на підставі вказаного акта ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №0011022305/0 з податку на прибуток на загальну суму 743 381,00 грн. (в т.ч. 614 712 грн. -за основним платежем та 128 669 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями) та податкове повідомлення-рішення №0011012305/0 з податку на додану вартість на загальну суму 1 135 997,00 грн. (в т.ч. 757331 грн. -за основним платежем та 378 666 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями).

Як вбачається з матеріалів справи наказом по ТОВ №1-ІНВ від 03.01.2008 року з метою списання втрат в магазинах підприємства на підставі наказу Міністерства торгівлі СРСР «Про затвердження диференційованих розмірів списання втрат непродовольчих та продовольчих товарів у магазинах (відділах, секціях) самообслуговування»№75 від 23.03.1984 року встановлений граничний розмір втрат від продажу товарів в розмірі 0,04 %.

Втрати товарно-матеріальних цінностей в межах даного наказу підтверджені актами інвентаризації і розрахунками на списання фактичних витрат за міжінвентаризаційні періоди та бухгалтерськими довідками і відносяться до складу валових витрат ТОВ у відповідних звітних періодах на суму 25397,00 грн. з 01.04.2009 по 31.12.2009 року та на суму 24576,96 грн. з 01.01.2010 по 30.06.2010 року.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що висновок ДПІ про безпідставність нарахування сум ПДВ на вартість товарів в межах норм природного убутку на суму 9994,79 грн. є необґрунтованим.

Матеріали справи містять договір про надання юридичних послуг від 02.02.2009 року № 02/02 укладений позивачем (як замовником) з фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 Предметом договору є комплекс юридичних послуг, пов'язаних із припиненням дії (розірвання, визнання недійсним, тощо) попереднього договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Берег-Груп»від 11.07.2008 року щодо оренди приміщення орієнтовною площею 1500 кв. м. В розділі 3 договору визначена плата за надання послуг. Зокрема, в п. 3.2 договору зазначено, що у випадку сприятливого для замовника вирішення спору, замовник додатково сплачує виконавцю гривневий еквівалент 10000 доларів США. Під «сприятливим для замовника вирішенням спору»сторони розуміють вступ в силу рішення суду, у відповідності до якого попередній договір припиняється (розривається, визнається недійсним тощо) без необхідності сплати замовником при цьому додаткових платежів на користь ТОВ «Берег-Груп», або укладення між сторонами попереднього договору мирової угоди чи будь-якого іншого правочину, відповідно до якого Попередній договір не підлягає виконанню на вказаних в ньому умовах та/або припиняється (розривається, визнається недійсним тощо). У випадку укладення між ТОВ «Марка Україна»та ТОВ «Берег-Груп»нового договору ( на інших умовах, ніж попередній договір) щодо оренди приміщення або його частини (нового попереднього договору або договору оренди) замовник додатково сплачує виконавцю гривневий еквівалент 5000 доларів США. В такому випадку положення п. 3.2 щодо сплати гривневого еквіваленту 10000 доларів США не застосовуються.

Відповідно до акту №5-1 від 14.10.2009 року приймання-передачі послуг за договором №02/02 від 02.02.2009 року виконавець ОСОБА_3 надав, а замовник ТОВ «Марка Україна»прийняло відповідно до договору №02/02 від 02.02.2009 року комплекс юридичних послуг, пов'язаних з розглядом спору по справі №3/38-09-1316 (новий номер 12-3/38-09-1316). В акті зазначено, що у зв'язку з тим, що відповідно до ухвали господарського суду Одеської області від 23.09.2009 року (по справі №12-3/38-09-1316) попередній договір визнано таким, що припинив свою дію, а провадження у справі було закрито. Відповідно до пп.3.2 договору за надані юридичні послуги замовник сплачує виконавцеві суму, що дорівнює гривневому еквіваленту 10000 доларів США по курсу НБУ на день підписання цього акту.

Згідно з договором уступки вимоги (цесії) від 15.10.2009 року, укладеному між ОСОБА_4 (цесіонарієм) та ОСОБА_3 (цедентом), останій безоплатно уступив ОСОБА_4 право вимоги від боржника ТОВ сплати грошових коштів в сумі 80 000,00 грн. відповідно до договору №02/02 від 02.02.2009 року та акту №5-1 від 14.10.2009 р., підписаних ОСОБА_3 та ТОВ, відповідно до яких ТОВ сплатило ОСОБА_4 вказану суму. Зазначені господарські операції відображені в бухгалтерському обліку Дт 631 Кт 31, Дт 92 Кт 631 та включені до складу валових витрат в 2009 році

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо завищення позивачем валових витрат на суму 80000,00 грн., оскільки умовами договору №02/02 від 02.02.2009 року передбачено конкретний комплекс юридичних послуг та умов, за наявності яких сплачується додатковий гривневий еквівалент 10000 доларів США. Умови, визначені в п.3.2 договору за настанням яких передбачалась сплата вказаної суми, були відсутні.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3 - 5.7 цієї статті. Вказаними вимогами закону не встановлено обмежень або заборони відносити до складу валових витрат гарантійних забезпечувальних платежів за договорами оренди та сум компенсації комунальних послуг.

До складу валових не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що суми гарантійних забезпечувальних платежів за договорами оренди, погоджені сторонами, підтверджені відповідними розрахунковими та платіжними документами, а тому відносяться до складу валових витрат за правилом першої події відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону про прибуток. Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється (п.5.11).

Колегія суддів вважає помилковим висновок ДПІ щодо неправомірності включення до складу податкового кредиту податку на суму нарахованої пені 145893,24 грн., що не відповідає критерію придбанню товарів (орендні платежі за договором оренди з ТОВ «Капітал та Нерухомість»та щодо неправомірності включення до складу податкового кредиту суми податку в ціні комунальних послуг у розмірі 4993,23 грн., оскільки висновок відповідача про безпідставність нарахування на суму орендної плати сум ПДВ, віднесення сплачених сум в рахунок пені та включення їх до складу податкового кредиту та безпідставність нарахування сум ПДВ на суму відшкодування вартості фактично спожитих позивачем комунальних послуг, необґрунтований і суперечить пп.3.1.1. п.3.1 ст.3, пп.7.2.6 п.7.2 та п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАСУ, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ТОВ «Марка України»та ДПІ у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАСУ.

Головуючий суддя Денісов А.О.

Судді: Кучма А.Ю.

Міщук М.С.