Ухвала суду № 23577581, 13.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4743/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Гринчуку В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення задоволено, визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області №0001122353 від 23 вересня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що угода між позивачем та його контрагентом ПП «Мін Агро»не спрямована на реальне настання правових наслідків та є нікчемною, по ланцюгу постачання від постачальників ПП «Мін Агро»не встановлено фактичного руху товару та операцій з контрагентами, а тому сума податку на додану вартість за зазначеною угодою включена до складу податкового кредиту безпідставно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Миронівському районі Київської області проведена планова виїзна документальна перевірка ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт №328/23-011/00951770 від 06 вересня 2011 року, в якому встановлено порушення позивачем пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.185.1 ст. 185, пп.188.1 ст.188, пп.201.1 ст.201, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а також ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за січень 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Мін Агро»в розмірі 15764 грн.

Як вбачається з акту перевірки, висновки відповідача ґрунтуються на тому, що на виконання угоди, укладеної між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ПП «Мін Агро», позивач в грудні 2010 року отримав від ПП «Мін Агро»товари продуктової групи (пшеницю). Актом перевірки ДПІ у м.Херсоні №1729/23-2/37259393 від 25 травня 2011 року встановлено, що в грудні 2010 року ПП «Мін Агро» сформовано податковий кредит та податкові зобов'язання по ланцюгах постачання від підприємств з ознаками «фіктивності», а також приймаючи до уваги, що ПП «Мін Агро» не має власних основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, виробничих потужностей та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання таких робіт, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.185.1 ст. 185, пп.188.1 ст.188, пп.201.1 ст.201, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит за грудень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Мін Агро»в розмірі 15764 грн.

На підставі акту перевірки №328/23-011/00951770 від 06 вересня 2011 року ДПІ у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2011 року №0001122353, згідно якого позивачу у відповідності до пп.185.1 ст. 185, пп.188.1 ст.188, пп.201.1 ст.201, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року на суму 15764 грн.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем підтверджено факт сплати податку на додану вартість постачальнику в складі ціни товару, податковий кредит за перевірений період по взаємовідносинах з ПП «Мін Агро»сформований позивачем за наслідками фактичного проведення господарської операції, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, на підставі первинних бухгалтерських документів, податкової накладної, виданої платником податку, який поставляв товари, у відповідності до вимог чинного законодавства. Платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (постачальників та їх контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобов'язань перед бюджетом. Зазначена функція на платника податку чинним законодавством не покладена, що унеможливлює зменшення позивачу суми податкового кредиту у випадку недотримання його контрагентами та їх постачальниками обов'язків перед бюджетом по сплаті податку на додану вартість. Водночас, право позивача на включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджено належними та допустимими доказами, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Відповідач вважає угоду, укладену між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ПП «Мін Агро» нікчемною, як таку, що укладена з порушенням вимог ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, оскільки вказаний правочин був вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків.

У відповідності до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, однією з вимог чинності правочину є спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст203 ЦК України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність вчинення угоди між позивачем та ПП «Мін Агро»підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, рахунком-фактурою, видатковою накладною на товар, товарно-транспортними накладними на перевезення придбаного товару, податковою накладною, банківською випискою про перерахування коштів в оплату за товар, вимогою-накладною на відпуск сировини у виробництво, придбаної у ПП «Мін Агро»за період грудень 2010 року.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки ДПІ у м.Херсоні №1729/23-2/37259393 від 25 травня 2011 року, одним з основних видів діяльності ПП «Мін Агро»являється оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, в грудні 2010 року ПП «Мін Агро»задокументовано взаємовідносини з позивачем та задекларовано податкові зобов'язання по взаємовідносинах з позивачем, які відповідають задекларованій сумі податкового кредиту позивача за цими ж взаємовідносинами. Крім того, відповідачем не доведено відсутність у позивача придбаного у ПП «Мін Агро»товару, зазначена обставина під час перевірки не досліджувалась, висновки акту перевірки ґрунтуються виключно на висновках акту перевірки ДПІ у м.Херсоні №1729/23-2/37259393 від 25 травня 2011 року.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем у відповідності до положень пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.185.1 ст. 185, пп.188.1 ст.188, пп.201.1 ст.201, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, отриманої позивачем від ПП «Мін Агро», встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності поставленого товару та проведення оплати за нього, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23 вересня 2011 року №0001122353 про зменшення суми бюджетного відшкодування в розмірі 15764 грн., не доведено факт безтоварності господарських операцій між позивачем та ПП «Мін Агро»з придбання товарів продуктової групи (пшениці), не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірного відображення в податковому обліку позивача операцій з придбання товару.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 19 березня 2012 року.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.