Ухвала суду № 23577498, 29.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11453/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Степанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Орлан" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішеннь № 0001592302/0 від 27.04.2011 року, № 0002632302 від 12.07.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 р. позов ПАТ "Орлан" задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі міста Києва № 0001592302/0 від 27.04.2011 року та за № 0002632302 від 12.07.2011 року..

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, де посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, виразив прохання скасувати це рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На переконання відповідача, позивач безпідставно сформував податковий кредит (занизив податки на прибуток та додану вартість), т. я. контрагент позивача за рядом договорів (ТОВ «С.Дж.Р.Груп») не знаходиться за юридичною адресою, його організація і діяльність має ознаки фіктивності, а взаємовідносини між позивачем та названим вище ТОВ не спричинили настання правових наслідків, не носили реального характеру.

Позивач, вказуючи на правомірність прийнятого судового рішення, зазначив, що ним заниження податків не допущено, оскільки домовленості із зазначеним вище контрагентом носили реальний характер та породили для сторін господарські результати, а документи бухгалтерського та податкового обліків оформлені відповідно до чинного законодавства.

Судом першої інстанції, як і колегією суддів апеляційного суду, встановлено, що спірні повідомлення - рішення податківцями прийняті на підставі заактованих результатів документальної перевірки позивача (акт від 11.04.2011 року за № 3869/23-02/21497134).

Колегія суддів погоджується з висновками окружного суду, що безпідставність формування податкового кредиту відповідачем не доведено.

Зокрема, судами встановлено, що переміщення та оплата товару за договорами з названим вище контрагентом відбувалися реально, у сторін були присутні всі можливості для здійснення визначеної умовами договору господарської операції.

Відповідач не довів, що відомості, закріплені в наданих позивачем первинних документах (договорах, атах, платіжних документах), якими зафіксовано здійснення господарських операцій з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», не відповідають реальним взаємовідносинам сторін.

Посилання відповідача лише на суперечливу позицію одного з керівників підприємства - контрагента позивача за договорами, який не підтвердив факту оформлення ним первинних документів при здійснені господарських операцій з позивачем, не може дозволити суду прийти до однозначного висновку про відсутність самого факту проведення господарських операцій, оскільки дане твердження суперечить протилежній позиції позивача в цій частині, яка в повній мірі узгоджується зі змістом фіксуючих ці операції первинних документів.

Зазначене в сукупності з тим, що договори, акти та інші первинні документи з боку контрагента позивача завірені особою, вказаною в ЄДР, а з досліджених первинних документів чітко вбачається, що отримані результати господарських операцій від взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»позивачем були використані в подальшому у своїй господарській діяльності свідчить про непереконливість позиції відповідача щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту по товарних операціях з ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Колегія суддів погоджується з обґрунтуванням окружним судом свого рішення тим, що платники податків при формуванні показників податкової звітності повинні опиратися на первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інші документи, пов'язані з обчислення податків та зборів, ведення яких передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним являється документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; первинні документи мають силу лише при фактичному здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку мають братися до уваги лише ті документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто події, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Укладені ж позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»договори потягли за собою зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тому підстави не брати до уваги наявні первинні документи - відсутні.

Разом з тим, висловлюючи свою іншу позицію та стверджуючи про нікчемність договорів, відповідач вказав на наявність постанови про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно посадових осіб контрагента позивача за договорами. Останнє, на переконання відповідача, дає підстави вважати, що спірні договори укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (є нікчемним), та стверджувати про відсутність у сторін волевиявлення на укладення спірного договору, складання і затвердження первинних документів. Оскільки ж, на переконання відповідача, договори нікчемні, а первинні документи складені з боку контрагента позивача сумнівною особою та є неналежними, то підстав для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених контрагенту за названими вище договорами у позивача не було, рівно як і віднесення витрат за цим договором -до валових.

За даних обставин, при відсутності факту встановлення нереальності господарських операцій, на відповідача покладений обов'язок доведення наявність умислу в діях осіб уклавших правочини, змісту умислу, обставини виникнення умислу, тощо.

Останнє відповідачем не доведено, а судом не встановлено. Наявні ж матеріали справи вказують на те, що при укладені угоди з ТОВ позивач мав всі документальні підтвердження правосуб'єктності контрагента, який відповідно до витягу з ЕДРПОУ був належним чином зареєстрований. Діюче ж законодавство не зобов'язує та не наділяє юридичних осіб правом перевірки на відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах.

По змісту ж п. 1.4 статті 1, п.п. 7.2.3 п.7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 та п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування являються операції з поставки товарів та послуг, тобто будь -які операції за цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію; у момент виникнення податкових зобов'язань у продавця складається податкова накладна у двох примірниках, яка видається поставляючим послуги (товар) платником податку отримувачу та є підставою для нарахування податкового кредиту; датою виникнення податкових зобов'язань з поставки вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого кошти від покупця зараховуються на банківський рахунок платника податків; не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними; сума податку, що підлягає сплаті визначається, як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п.п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»не передбачено включення до складу валових витрат на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаних з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Колегія суддів вважає, що окружними судом в повній мірі досліджені обставини справи та вірно встановлені обставини по справі, а рішення прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих ним рішень, його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 03.04.2012.