Рішення № 23553740, 17.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/2982-2012 17.04.12

За позовомПриватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА"до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"провідшкодування шкоди, Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (предст. за довіреністю),

від відповідача: ОСОБА_2 (предст. за довіреністю).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 6.788,76 грн., з яких 6.582,17 грн. основного боргу, пені -156,53 грн., 3% річних -30,30 грн., інфляційні втрати -19,76 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч положенням ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 993, 1191 ЦК України не відшкодовує позивачу суму страхового відшкодування, сплаченого позивачем за шкоду, завдану страхувальником відповідача.

Ухвалою суду від 12.03.2012 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.03.2012.

Ухвалами суду від 22.03.2012, 10.04.2012 розгляд справи відкладався у зв'язку з необхідністю витребувати у сторін додаткові докази.

У судовому засіданні 10.04.2012 була оголошена перерва до 17.04.2012.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що страхове відшкодування було перераховано на ім'я СПД ОСОБА_3, а не застрахованій особі - ОСОБА_4, у зв'язку з чим вважає, що заявлені позовні вимоги є безпідставними.

Представником позивача через канцелярію Господарського суду міста Києва 17.04.2012 була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, вирахувавши розмір франшизи в сумі 510 грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 6.072,17 грн. основного боргу, 144,40 грн. пені, 27,95 грн. -3 % річних та 18, 22 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 10.07.2011 на вул. Артема в м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Деу д.н. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, власником якого є ОСОБА_4 та автомобіля Кіа д.н. НОМЕР_4, під керуванням та власником якого є ОСОБА_6.

Внаслідок порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України було пошкоджено транспортний засіб "Деу", державний номер НОМЕР_3, який належить ОСОБА_4.

Вина ОСОБА_6 встановлена постановою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 28.07.2011.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Деу д.н. НОМЕР_3, отримав механічні пошкодження. Відповідно до звіту № 16/07/11 від 11.07.2011 спеціаліста товарознавця про вартість матеріального збитку спричиненого пошкодженням транспортного засобу, вартість матеріального збитку, завдана власнику вказаного автомобіля складає 7.132,17 грн.

ДТП згідно з Договором добровільного страхування № 7467800 від 21.04.2011, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник), було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 2782 від 19.07.2011, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 6.582,17 грн. Дану суму страхового відшкодування Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА" виплатило, що підтверджується платіжним дорученням № 4283 від 20.07.2011 на ім'я СПД ОСОБА_3 В підтвердження правомірності перерахування коштів на ім'я СПД ОСОБА_3 представник позивача надав заяву ОСОБА_4 від 18.07.2011, відповідно до якої останній просить таку суму страхового відшкодування перерахувати СПД ОСОБА_3 відповідно до рахунку № ОЗ від 18.07.2011, чим спростовуються також доводи відповідача про неправомірність такого перерахування.

Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/5546361 транспортний засіб "Кіа", державний номер НОМЕР_4, забезпечений Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Листом від 31.10.2011 № 1824-17/1, який було направлено відповідачу позивач з метою досудового врегулювання даного спору звернувся до відповідача з проханням в добровільному порядку виплатити страхове відшкодування у розмірі 6 582,17 грн.

Станом на час розгляду спору відповідачем вказаних коштів не сплачено, доказів зворотного суду не надано.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза -це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів").

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 50.000,00 грн., розмір франшизи становить 510 грн.

Таким чином, вимога позивача щодо відшкодування за рахунок відповідача страхового відшкодування в розмірі 6.072,17 грн. визнається обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин.

Зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту.

При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем отримано 31.10.2011 лист за вих. № 1824-17/1 з вимогою позивача про відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП, що не заперечується відповідачем. Однак, відповідач коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого з боку відповідача має місце прострочення строку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 ГК України.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).

Оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування, то позовні вимоги про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат -18,22 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 27,95 грн. підлягають задоволенню.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розміру неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування цивільне законодавство не передбачає можливості забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Вищенаведеним спростовуються посилання позивача на необхідність застосування до правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу положень п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які регулюють грошові правовідносини за участю страхувальника та страховика, пов'язані з нарахуванням пені, оскільки такі твердження позивача ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні договірних правовідносин страхування та правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, які є відмінними за своєю правовою природою (предметом правового регулювання та суб'єктним складом).

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування.

Враховуючи встановлені обставини справи, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 144,40 грн. суд відмовляє.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимих доказів на спростування позовних вимог, та обставин справи, встановлених судом, відповідачам не дано.

Враховуючи вимоги ст. 49 ГПК України, яка передбачає, що у разі задоволення позовних вимог частково судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(01032, вул. Жилянська, 75, м. Київ, ЄДРПОУ 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА»(83052, м. Донецьк, пр-т. Ілліча, 100, р/р 265060100448 в ПАТ «ПроКредит Банк»м. Київ, МФО 320984, ЄДРПОУ 13490997) страхове відшкодування у сумі - 6 072 (шість тисяч сімдесят дві) грн. 17 коп., 3% річних -27 (двадцять сім) грн. 95 коп., інфляційні втрати у розмірі 18 (вісімнадцять) грн. 22 коп., судовий збір -1572 (одна тисяча п'ятсот сімдесят дві) грн. 32 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяОниськів О.М.