Рішення № 23553739, 13.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 12/92 13.04.12За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

До Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М."

Про стягнення 64 218,96 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 -предст. (дов. б/н від 13.12.2011)

Від відповідача ОСОБА_2 -предст. (дов. б/н від 14.12.2010)

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." (далі -відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 64 218,96 грн. (61 958,19 грн. -основний борг, 1 560,16 грн. -неустойка, 398,65 грн. -збитки від інфляції, 301,96 грн. -3 % річних) внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 1289/04/2008 від 11.04.2008 р.

Ухвалою суду від 16.03.2011 за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі №12/92 та призначено розгляд справи на 06.04.2011.

В судовому засіданні 06.04.2011 оголошено перерву до 20.04.2011.

В судовому засіданні 20.04.2011 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 20.04.2011 оголошено перерву до 11.05.2011.

11.05.2011 в судовому засіданні представник відповідача надав клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи та поставити перед експертами таке запитання: "Який розмір становить фактичне виконання ТОВ Фірма "Т.М.М." зобов'язань по оплаті за 28, 29, 30 періоди за договором ДФЛ 1289/04/2008 від 11.04.2008 р?"

Представник позивача проти зазначеного заперечив вказавши, що у справі є всі наявні докази, що підтверджують позовні вимоги.

Ухвалою суду від 11.05.2011 призначено у справі судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення експерта поставлено наступні питання: "Який розмір становить фактичне виконання ТОВ Фірма "Т.М.М." зобов'язань по оплаті за 28, 29,30 періоди за договором ДФЛ 1289/04/2008 від 11.04.2008р?", ухвалу та матеріали справи №12/92 надіслано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, зобов'язано сторін на вимогу експерта надати всі документи, необхідні для проведення експертизи, зобов'язано відповідача - ТОВ "Фірма "Т.М.М." оплатити вартість експертизи, докази чого надати в судове засідання після поновлення провадження у справі, провадження у справі зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

Відділом діловодства суду отримано від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз матеріали справи № 12/92 у зв'язку з нездійсненням попередньої оплати вартості судово-економічної експертизи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою суду від 16.12.2011 провадження у справі № 12/92 поновлено, призначено розгляд справи на 20.01.2012.

В судовому засіданні 20.01.2012 представник відповідача надав пояснення стосовно неоплати вартості судово-економічної експертизи.

В судовому засіданні 20.01.2012 оголошено перерву.

В судовому засіданні 13.04.2012 оголошено повний текст рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 1289/04/2008.

Відповідно до п. 1.1. договору фінансового лізингу № 1289/04/2008 предметом договору є те, що позивач зобов'язується придбати в свою власність техніку (майно) у відповідністю з встановленою лізингоотримувачем специфікацією: тип: обладнання, марка, модель: Штеттер -авто бетонозмішувач АМ 10 FHC (дві одиниці); та передати його без надання послуг по управлінню та технічної експлуатації відповідачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння і користування за плату, а відповідач зобов'язується прийняти його на умовах договору.

Внаслідок неналежного виконання умов договору, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 61 958,19 грн. (згідно розрахунку позивача, що відповідає матеріалам справи).

Крім суми основного боргу, позивач ставить вимоги про стягнення неустойки -1 560,16 грн., 398,65 грн. -збитків від інфляції, 301,96 грн. -3% річних.

Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, суд вирішив, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення неустойки, то відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 8.5. договору, відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, проте, позивач нарахував пеню, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Контрозрахунку відповідачем суду не надано.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних, слід зазначити таке.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних та збитків від інфляції відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, за таких обставин, вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції та 3% річних підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, вимоги позивача обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Т.М.М." (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код 33104543) 61 958 (шістдесят одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 19 коп. -основного боргу, 1 560 (одна тисяча п'ятсот шістдесят) грн. 16 коп. - неустойки, 398 (триста дев'яносто вісім) грн. 65 коп. -збитків від інфляції, 301 (триста одна) грн. 96 коп. -3% річних, 642 (шістсот сорок дві) грн. 20 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили - видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Прокопенко