Ухвала суду № 23546814, 22.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/7543/11 Головуючий у 1-й інстанції: Гриньковська Ю.Н.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Черкаський хлібокомбінат" до Державної податкової інспекції в м. Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001832301 від 01.06.2011р.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції від 28.11.2011 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом було проведено позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Черкаський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ ВКФ «Образ»за період з 01.12.2009р. по 31.05.2010р.

Результати перевірки відображено в акті №1213/23-1/05518948 від 16.05.2011р., яким встановлено порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в момент укладання правочинів з ТОВ ВКФ «Образ», що не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлені ними по правочинах, здійснених з при придбанні товарів. Крім того, зазначено про порушення підприємством п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР, що полягало в безпідставному формуванні податкового кредиту за рахунок сум ПДВ, згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ ВКФ «Образ», на загальну суму 1339725,00грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001832301 від 01.06.2011р., яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 1339725,00грн. та нараховано штрафні фінансові санкції в сумі 334932,00грн. (а.с.57 Т.1).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись з висновками, викладеними в акті, надав контролюючому органу заперечення до акта перевірки.

За результатами адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення останнє залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Черкаси №0001832301 від 01.06.2011р протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, що підтверджено належними доказами, які місяться в матеріалах справи, та зважаючи на це, прийшов до висновку, що рішення відповідача про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування не ґрунтується на нормах чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеною позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ТОВ ВКФ «Образ», ПП "Агроленд - КР", ПП "Агро-По" про постачання продовольчої сировини, є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено відсутність придбання товарно-матеріальних цінностей, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Крім цього, відповідач в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався на ту обставину, що договори з придбання товарів у контрагентів позивача не мали реального характеру, оскільки останні мають ознаки фіктивності та не мають матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту в періоді, що перевірявся, було передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як вбачається з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Згідно з п. 2 Порядку «Про затвердження форми податкової накладеної та порядку заповнення»від 30 травня 1997 року №165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6 Порядку, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону, які підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), скріплюється печаткою такого платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому постачальниками товару (платниками ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у них статусу платника ПДВ.

Посилання апелянта на ту обставину, що суб'єкти господарювання, з якими укладалися договори позивачем, не подають податкову звітність, відсутні за місцем знаходження не приймаються судом до уваги, оскільки бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку. При цьому несплата податкового зобов'язання контрагентом не впливає на право отримати бюджетне відшкодування платником податку, в якого наявні належним чином оформлені податкові накладні.

Необхідно також відмітити, що п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок постачальників контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Стосовно висновку контролюючого органу про нікчемності договорів, укладених позивачем з ТОВ ВКФ "Образ", колегія суддів виходить з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобов'язання пов'язують з наступним:

1) невідповідністю вимогам закону;

2) вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

4) відсутність наміру створення правових насідків

Жодна з цих обставин відповідачем не доведена.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували не відповідність вимогам Закону первинних документів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, як і доказів, які б підтверджували, що договори, укладені позивачем з ТОВ ВКФ "Образ" не мали реального характеру чи є такими, що порушують публічний порядок.

У свою чергу, з встановлених судом обставин вбачається, що договори про постачання продовольчої сировини, укладені позивачем з контрагентами, мали реальний характер, а отримане за договорами було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Зі статуту ПАТ «Черкаський хлібокомбінат»вбачається, що основним видом діяльності підприємства є виробництво хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів.

Судом першої інстанції встановлено, що для здійснення своєї господарської діяльності (виробництво хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів) позивачем було укладено договори від 01.01.2009р. №б/н та від 01.01.2010р. №б/н купівлі-продажу сировини для виробництва хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів, а також інших товарів, необхідних для їх виробництва та подальшої реалізації, що необхідні для даного виду виробництва, з іншими підприємствами, у т.ч. ТОВ ВКФ «Образ»(а.с.90-92 Т.1).

До матеріалів справи додано первинні бухгалтерські документи, а саме: податкові накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, акти звірки, виписки з банку про безготівкові розрахунки, що підтверджують здійснення господарських операцій між ПАТ «Черкаський хлібокомбінат»та ТОВ ВКФ «Образ», а також факт використання придбаних товарів у господарській виробничій діяльності.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних. Відтак, зменшення відповідачем суми заявленого позивачем бюджетного відшкодування ПДВ згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є незаконним.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням Закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Черкаси залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.