Постанова № 23544782, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15523/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бабенка К.А.

Мельничука В.П.

За участю секретаря: Сабадін О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2010 року № 0008372302/0, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2010 року № 0008372302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Постачальник 09»за червень 2010 року та липень 2010 року, про що складено акт від 07.10.2010 року № 793/23-2/19122065.

Так, зазначеним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 333 326 грн., у т.ч. в червні 2010 року на 951 109 грн. та в липні 2010 року на 382 217 грн.

Відповідно, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008372302/0 від 20.10.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 828 435,00 грн., з яких: за основним платежем 1 333 326,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 495 109,00 грн.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення № 0008372302/0 від 20.10.2010 року неправомірним, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено відповідачем, під час проведеної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податку ТОВ «Постачальник 09»за червень 2010 року та липень 2010 року встановлено, що згідно декларацій з податку на додану вартість та додатку 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларацій, поданих до ДПІ у Печерському районі м. Києва за червень-липень 2010 року ТОВ «Українська сировина»ЛТД задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 4 981 012 грн., в тому числі за рахунок постачальника ТОВ «Постачальник 09»на загальну суму 1 333 326 грн., з яких 951 109 грн. за червень та 382 217 грн. за липень.

Разом із тим, декларації з податку на додану вартість за червень-липень 2010 року ТОВ «Постачальник 09»податковим органом, як податкові звіти, не визнані та, відповідно, ТОВ «Постачальник 09»не було задекларовано та сплачено до бюджету податкові зобов'язання в загальній сумі 1 333 326 грн., в т.ч. за червень 2010 року у сумі 951 109 грн. та за липень 2010 року у сумі 382 217 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські взаємовідносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Постачальник 09».

Відповідно до Договору № б/н від 07.09.2009 року, позивач придбав у червні, липні 2010 року у TOB «Постачальник 09»матеріали для виробництва коньяку на підставі податкових накладних: упаковка сувенірна 5* за накладною № 12 від 08.06.2010 р. на суму 25325 грн. 00 коп. (ТТН № 12 від 08.06.2010), ковпачок «Грінвіч» 0,5 за накладною № 13 від 25.06.2010 р. на суму 1 285 200 грн. 00 коп. (ТТН № 13 від 25.06.2010), ковпачок «Грінвіч»0,5, «Грінвіч»0,25, «Бучач»за накладною № 14 від 30.06.2010 р. на суму 12868 грн. 50 коп. (ТТН № 14 від 30.06.2010), ковпачок «Грінвіч»0,5, «Грінвіч»0,25 за накладною № 15 від 30.06.2010 р. на суму 2 413 260 грн. 36 коп. (ТТН № 15 від 30.06.2010), ковпачок «Грінвіч»0,5, «Грінвіч»0,25, «Бучач»за накладною № 16 від 26.07.2010 р. на суму 2 293 300 грн. 00 коп. (ТТН № 16 від 26.07.2010).

Так, на дату здійснення відвантаження товарів TOB «Постачальник 09»було виписано позивачу податкові накладні: № 12 від 08.06.2010 р. сума ПДВ 4 220 грн. 83 коп., № 13 від 25.06.2010 р. сума ПДВ 214 200 грн. 00 коп., № 14 від 30.06.2010 р. сума ПДВ 330 грн. 08 коп., № 15 від 30.06.2010 р. сума ПДВ 402 210 грн. 06 коп., № 16 від 26.07.2010 року сума ПДВ 382 216 грн. 67 коп.

Отримані від TOB «Постачальник 09»товари були передані позивачем на відповідальне зберігання згідно з Договором № 06/09 від 30.06.2009 року (Акти приймання-передачі на відповідальне зберігання від 08.06.2010, 25.06.2010, 30.06.2010, 26.07.2010).

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження здійснення відповідних господарських операцій позивачем були надані належним чином оформлені первинні документи, зокрема, копії договорів, акти прийому-передачі, видаткові накладні, транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення та ін., які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем під сумнів товарність господарських операцій не ставилась.

До того ж, згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Наявні в матеріалах справи копії податкових накладних повністю відповідають вимогам, передбаченим п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час формування податкового кредиту позивачем повністю дотримано вимог законодавства.

При цьому, слід зазначити, що під час проведення перевірки податковим органом предметом дослідження перевіряючих були лише декларації з податку на додану вартість з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагента та дані «АІС співставлення ПЗ та ПК», при цьому, будь-яких відомостей, в тому числі і податкових накладних, на підставі яких позивачем у перевіряємому періоді віднесено суми до податкового кредиту, податковим органом при здійсненні перевірки не витребовувалось.

Разом із тим, слід звернути увагу, що, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. № 509/ХІІ, завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Відповідно до ст. 3 цього ж Закону, органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Згідно ст. 10 Закону № 509/ХІІ, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій виконують функції по здійсненню контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, та ін.

Статтею 11 цього ж Закону передбачені права державних податкових інспекцій, якими вони наділені для виконання покладених функцій, а саме: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів;3)одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України; перевіряти під час проведення перевірок у фізичних осіб документи, що посвідчують особу; 4) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків);5) одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність», довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду-про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивача фактично притягнуто до відповідальності за віднесення сум до податкового кредиту, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, однак, як вже було зазначено вище, відповідачем під час проведення документальної перевірки не досліджувалось первинних документів на підставі яких позивачем формувався податковий кредит, усі висновки викладені у акті перевірки ґрунтуються лише на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Крім того, в обгрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем зазначено, що податкові декларації контрагента позивача не визнані податковим органом як податкові звіти.

Разом із тим, зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Враховуючи вищевикладене, порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в періоді, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1 333 326 грн., у т.ч. в червні 2010 року на 951 109 грн. та в липні 2010 року на 382 217 грн., не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а тому колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно з дотриманням вимог податкового законодавства було сформовано податковий кредит.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів та не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0008372302/0 від 20.10.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість, код платежу 14010100 в розмірі 1 828 435 (один мільйон вісімсот двадцять вісім тисяч чотириста тридцять п'ять) гривень, у тому числі основного платежу -1 333 326 (один мільйон триста тридцять три тисячі триста двадцять шість) гривень, штрафних (фінансових) санкцій -495 109 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч сто дев'ять) гривень.

Натомість, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, повністю спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2011 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД - задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0008372302/0 від 20.10.2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська сировина»ЛТД визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість, код платежу 14010100, в розмірі 1 828 435 (один мільйон вісімсот двадцять вісім тисяч чотириста тридцять п'ять) гривень, у тому числі основного платежу -1 333 326 (один мільйон триста тридцять три тисячі триста двадцять шість) гривень, штрафних (фінансових) санкцій -495 109 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч сто дев'ять) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бабенко К.А

Мельничук В.П.

Повний текст постанови виготовлено 07 березня 2012 року